Жадан пише новий роман

Сон уже відійшов, почуття впевненості натомість не з"являлося. І я розумів чому. Навіть не розплющуючи очей, здогадувався, у чому тут річ і що саме стояло зараз переді мною, дихаючи пекельним жаром. А стояв переді мною, просто біля мого крісла, важкий і гарячий, ніби серпневе повітря, "Ікарус" - цей запах ні з чим не сплутаєш, так пахнуть трупи після воскресіння. Стояв він із вимкненим двигуном і темними вікнами, так, що зовсім не видно було, що там у нього всередині, хоча там, безперечно, щось було. Я чув приглушені голоси й насторожене дихання, тож різко підвівся й спробував зазирнути до салону. Раптом двері відчинилися. На східцях стояв Травмований. Був у біло-блакитній футболці збірної Аргентини й здивовано розглядав мої військові черевики.

- Ти що, - спитав, - так і поїдеш?
- Ну, - відповів я невпевнено, ховаючи арматурину за спиною.
- А арматура навіщо? - далі дивувався Травмований. - Собак відганяти?
- Це я так, - розгубився я й закинув свою зброю в хащі.
- Ну-ну, - лише й сказав Травмований, і, відступивши вбік, кивнув головою: давай, мовляв, заходь.

Я ступив усередину... Автобус тут таки вибухнув, салоном прокотився радісний свист і гамір, і хтось перший закричав:

- Здоров, Гєрич, здоров, сучара!
- Здоров, - увімкнулися одразу міцні горлянки, - здоров, сучара!

Я дещо розгублено, проте на всяк випадок привітно посміхався у відповідь, не зовсім розуміючи, що відбувається. Аж тут Травмований легко підштовхнув мене в плечі, і я одразу ж завалився в дружні обійми, лише тепер розгледівши всі ці обличчя.

Були тут усі.

(фрагмент майбутнього роману)

Если вы заметили ошибку в тексте, выделите ее мышкой и нажмите комбинацию клавиш Alt+A

1 Комментировать