Коли їхати з угорського Мішкольца в словацьке Міхаловце, на словацькому боці видно на горі величезний хрест. Краєвид - копія герба Словаччини: гора, а на ній розп'яття. Виглядає як попередження для угорців, що в'їжджають до іншої країни.
До того, як Угорщина й Словаччина ввійшли до Шенгенської зони, тут був справжній кордон. Зі шлагбаумами, будками прикордонників і колючим дротом. Якось я під'їхав машиною о другій ночі до словацької будки, і з неї ніхто не вийшов. Прикордонник спав, як дитина. Щоб розбудити, треба було добряче потермосити його за плече. Він нітрохи не знітився. Узяв паспорт, ударив печатку, повернувся до будки, сів, поклав ноги на інший стілець і знову заснув.
Тому зараз цей хрест для мене якось не на своєму місці. Бо як взнаєш ближче словаків, то можна їх засуджувати за що завгодно, але не за шовінізм. Запросять на пиво, подадуть до нього сосиски, або навіть увіллють до кухля чарку "боровицької", якщо пиво видасться заслабким. Потім хтось принесе акордеон і слухатимеш до пізньої ночі пісень, які більшість можуть заспівати від початку й до кінця.
Прикордонник спав, як дитина
Словаки, здається, не мають претензій навіть до росіян за роки нав'язаного комунізму. Коли в інших країнах колишнього соцтабору прибрали пам'ятники Червоній Армії, то у Словаччині вони продовжують стояти. І навіть свіжі квіти до них часто кладуть.
Ну то навіщо хрест на кордоні з Угорщиною? Підкреслити свою різницю з угорською меншиною і заборонити їй говорити рідною мовою? Я запитав про це у приятеля-словака, який давно живе у Варшаві.
- Знаєш, це все через те, що нас так мало. Мусимо постійно нагадувати про себе іншим, - каже він.
2 
1
Комментарии