Уночі 3 вересня 1758 року португальського короля Жузе I ледь не вбили дорогою. Він повертався з Лісабона після побачення із коханкою до розбитого за столицею наметового містечка. Там монарх жив, бо після землетрусу 1755-го панічно боявся перебувати в будівлях – у нього розвинулася клаустрофобія. Щоб його не впізнали, Жузе I їхав у простій відкритій кареті, не оздобленій королівськими гербами, без охорони. Раптом із лісу вискочили троє грабіжників. У сутичці королю прострелили руку, а його кучера тяжко поранили в живіт. Та обоє зуміли втекти.
Наступного дня нападників упіймали. Ті й не підозрювали, на кого підняли руку. Жузе I вирішив скористатися з цієї ситуації. Під тортурами арештованих змусили зізнатися, що вони – наймані вбивці й діяли за вказівкою опозиційних до уряду єзуїтів та впливової сім'ї маркізів де Тавора. І одні, і другі виявляли незгоду з призначенням деяких осіб на вищі державні посади. Усіх із сім'ї Тавора засудили до страти як "організаторів" замаху. Правда, невдовзі дітей і онуків король помилував. Загалом із цього роду повісили, відрубали голови, колесували, четвертували та спалили живцем 11 осіб.
— Дозволяю торкатися мене лише знаряддями для вбивств, – відштовхнула ката, коли той намагався зв'язати їй ноги та руки, 58-річна Леонор Тавора.
Вона була неформальною главою сімейства – мала більший за чоловіка авторитет. Маркізу Леонор стратили останньою – кат відрубав їй голову мечем (на малюнку XVIII ст.).
Герб маркізів Тавора викреслили з усіх державних документів, а їхні палаци зруйнували. Землі, де вони стояли, засипали сіллю, щоб там нічого не росло. У Лісабоні досі можна побачити мармуровий меморіал на "солоному квадраті" землі – колону з прокльонами на адресу страчених "змовників". Позаду монумента дві будівлі утворюють кут, у якому влаштували імпровізовану вбиральню.
Орден єзуїтів у Португалії визнали поза законом, його членів вигнали з країни.
Сцена страти де Тавора шокувала спадкоємицю португальського трону принцесу Марію. Ставши королевою, вона 1807-го перша в Західній Європі скасувала смертну кару.
8–9 вересня 1984 року в селі Великі Сорочинці Миргородського району Полтавської області відбувся черговий Сорочинський ярмарок. Того року, як і наступного, його провели не, як зазвичай, у серпні – через дощі затягнувся збір урожаю. Для ярмарку в місцевому колгоспі спеціально тримали пару волів – кастрованих биків. Чоловіка, який за ними доглядав, на час свята вдягали в сорочку, шаровари. Він водив ярмарком волів, які тягали гарбу з гоголівськими героями. Того року в театралізованому дійстві взяли участь 160 учасників. А телеведучий Олександр Масляков під час Сорочинського ярмарку 1984 року влаштував конкурс "Нумо, дівчата"
Жебраки поїдали трупи
"Величезні натовпи знесилених і беззбройних людей убивали скрізь, де їх наздоганяли. Усередині храму громадилися купи вбитих, а по сходах його лилися потоки крові й котилися тіла", – описував єврейський історик і воєначальник Йосип Флавій у праці "Юдейська війна" захоплення Єрусалима римськими легіонерами 8 вересня 70 року.
Облога столиці Юдеї, бунтівної провінції Римської імперії, тривала п'ять місяців. За цей час від 600 тис. до 1,1 млн жителів і паломників загинули там від виснаження й голоду – склади із зерном згоріли під час пожеж. На вулицях за шматок хліба люди вбивали одне одного. Жебраки поїдали трупи. Йосип Флавій переповідає почуту від очевидця історію про заможну прочанку Марію, яка від голоду втратила розум.
— Я зберегла для вас ще пристойну порцію, – показала вона мародерам, які ввірвалися до її кімнати, залишки дитячого тіла. – Що, совість прокинулась? Та не будьте м'якішими за жінку. Ну добре, сама доїм.
Римляни так жорстоко розправилися з юдеями за повстання, яке самі ж і спровокували. 66 року прокуратор Ґессій Флор обклав Другий храм – головну святиню юдеїв – додатковим одноразовим податком у 17 талантів золота – приблизно 460 кг, а також зажадав заколоти там бика на честь імператора-язичника.
Єрусалимський храм головнокомандувач римських легіонерів Тит Флавій Веспасіан, підкорювач Юдеї, наказав зрівняти із землею, як і все місто. Задля остраху майбутніх поколінь залишено 485-метрову ділянку зовнішньої стіни храму. Сьогодні її називають Стіною плачу.
Більш як половина населення Юдеї загинули або потрапили у полон. Останніх чекала смерть на рудниках і на сценах амфітеатрів. 700 найсильніших захисників Єрусалима за наказом Тита пройшли під час тріумфу – параду – в Римі зі зв'язаними руками. Наприкінці процесії їх усіх принесли в жертву римському верховному богу Юпітеру. За награбовані в Юдеї цінності імператор Веспасіан відновив спалений за Нерона Рим та побудував амфітеатр на 50 тис. глядачів – Колізей.
Землі, де жили вигнані у рабство юдеї, заселили сусідні народи. Ця примусова еміграція стала початком розсіяння євреїв по світі. Уже в середині II ст. вони були меншиною на власній батьківщині.
3 вересня 1752-го у Великій Британії та її колоніях запровадили григоріанський календар замість юліанського: після 2 вересня одразу настало 14-те. Це сталося через 170 років після того, як, згідно з буллою Папи Римського Григорія XIII, до цього вдалися католицькі держави. Крім того, новий рік, який із ХІІ ст. починали 25 березня, перенесено на 1 січня. Тож 1752-й був найкоротший в історії Англії – тривав 282 дні. Через це ініціатора нововведення лорда Філіппа Честерфілда британці довго переслідували вигуками:
– Віддай нам наші три місяці!
Лейтенант королівських мушкетерів Шарль д'Артаньян 5 вересня 1661-го заарештував міністра фінансів Франції Ніколя Фуке (на портреті). Доручення дав 23-річний король Людовик XIV, який три тижні перед тим гостював в урядовця. Пишне оздоблення його палацу, остання п'єса модного драматурга в домашньому театрі міністра й бенкет на 600 осіб – усе це викликало в монарха підозру, що підлеглий запустив руку в державну скарбницю.
– Чекайте від мене новин, – сказав Людовик міністрові перед від'їздом.
Ніколя Фуке (1615 – 1680) засудили до довічного ув'язнення.
6 вересня 1819 року американський винахідник Томас Бланчард запатентував деревообробний верстат. Узятися за проект його підштовхнув закид одного зброяра:
– Жодна машина не перевершить майстерності моїх рук.
Коли верстат встановили на військовому підприємстві, виробництво гвинтівок прискорилося в 13 разів, а більшість працівників звільнили.
5 людей загинули 3 вересня 1864 року під час вибуху, який знищив хімічну лабораторію винахідника та підприємця Еммануеля Нобеля в маєтку Геленеборґ неподалік Стокгольма. До нещасного випадку призвели досліди з вибухонебезпечною речовиною – нітрогліцерином. Серед жертв був і молодший син Нобеля, Еміль Оскар. Із Еммануелем стався інсульт, решту вісім років життя він провів у інвалідному візку. Та інший його син – Альфред – продовжив досліди. Він і розробив на основі нітрогліцерину "безпечний вибуховий порошок" – динаміт. 1867 року Альфред Нобель його запатентував і стрімко розбагатів на цьому винаході
3 
1
Комментарии