"Він умочав хліб у кров своїх жертв. Споглядання того, як вона тече, додавало йому відваги", - написав мандрівний німецький співець-міннезінґер Міхаель Бехайм про Влада ІІІ Цепеша, в історії більш відомого як Дракула. Він був господарем Волощини - правителем країни, що охоплювала південь сучасної Румунії. 2 квітня 1459 року Цепеш у прикордонному з Волощиною трансильванському місті Брашов, за свідченнями сучасників, звелів посадити на палю 30 тис. знатних городян і купців, переважно саксів, тобто німецького походження. Міннезінґери рознесли звістку про цю криваву бійню по всій Європі.
Брашов був центром саксонських купців у регіоні. Вони контролювали майже всю торгівлю у Волощині. Цепеш, щоб підтримати своїх купців, саксам дозволив торгувати лише в прикордонній зоні князівства, і тільки під час ярмарків, тричі на рік. Незадоволені купці Брашова стали фінансувати іншого претендента на волоський престол. Дізнавшись про це, Цепеш пішов на Брашов. Околиці міста - села, форти й урожай наказав спалити, а населення винищити, включно з немовлятами. Уночі оточили місто. Майже всіх супротивників правителя взяли в заручники й зігнали на горб біля спаленої дзвіниці.
На ранок Дракула наказав винести стіл, щоб бенкетуючи дивитися, як їх саджатимуть на палю. Старосту й інших із місцевої верхівки стратити на вершині пагорба - щоб могли звідти востаннє поглянули на свої колишні володіння. Цепеш велів полонених протикати палями спереду, ззаду, збоку, через груди, живіт, пупок, пах. Нанизувати їх через рот, униз головою. Особливе задоволення отримував, коли жертви "танцювали й звивалися на своїх палях". А тим часом їв та пив серед криків і стогонів. Прямо біля його столу брашовцям відрубували голови, руки й ноги. Цепешеві бояри - волоська знать - мусили спостерігати, як перед ними виростав частокіл із мертвими тілами. Один боярин затиснув носа від смороду. Дракула звелів посадити його на найвищу палю - щоб йому менше докучали неприємні запахи.
Німецькі ченці, яким удалося втекти від гніву Дракули, понесли у світ "історії жахів" про волоського кривавого правителя. У 1499-1500 роках у Нюрнберзі та Страсбурзі надрукували перші книги оповідей про Влада Цепеша. "Ми розповімо жахливу та страхітливу історію про дикого та кривавого князя Дракулу, - ішлося в передмові до них. - Як він саджав на палю людей і смажив їх, та варив їхні голови в чанах, та здирав шкіру живцем, розрізаючи людей на шматки, як капусту. Він смажив дітей і примушував матерів поїдати їх. Багато інших страшних речей написані тут та діються в землі, де він править". Таким був початок літератури про вампіра Дракулу.
Володимирський собор зводили при чотирьох царях
4 квітня 1862 року архітектор Олександр Беретті уклав контракт із підрядниками на спорудження Володимирського собору в Києві. Місце будівництва - пустир між Бібіковським бульваром та Фундуклеївською вулицею - сучасні бульвар Шевченка та вул. Богдана Хмельницького. Проект собору в неовізантійському стилі цар Микола І затвердив іще 10 років до того. Але затяглася справа зі збором коштів. Беретті, новачок у церковному проектуванні, вніс певні зміни до початкового проекту, який передбачав 13 куполів на храмі - через дефіцит бюджету їх кількість довелося скоротити до семи.
За контрактом, щорічно Беретті отримував 1000 рублів, а вся бригада будівельників - 300. Чутка про цю "несправедливість" деморалізувала останніх, часто-густо вони працювали абияк. За чотири роки храм був готовий до куполів, але стіни, а за ними арки й перекриття дали тріщини в кількох місцях. Стало зрозуміло - бань вони не витримають. Репутація Беретті була заплямована - неправильно провів математичні розрахунки.
Недобудований собор простояв до 1875-го. Того року імператор Олександр II під час інспекції побачив його в почорнілих від гниття риштуваннях. Наказав прислати із Санкт-Петербурга інженерів, архітекторів та виділити понад 100 тис. рублів. Володимирський собор добудовував архітектор Володимир Ніколаєв. Він і надав храмові теперішнього вигляду. Спорудження "довгобуду" завершили 1882-го - при Олександрі III. Ще 14 років пішло на оформлення та розпис. За 34 роки після закладки першого каменю Володимирський собор урочисто відкрили в присутності імператора Миколи ІІ, правнука Миколи І.
"Спіритичне вчення є забобоном" -
такого висновку 2 квітня 1876 року дійшла на заключному засіданні Комісія з вивчення медіумічних явищ. Її створення ініціював хімік Дмитро Менделєєв. До комісії залучив іще 11 авторитетних учених-природознавців. Менделєєв виступив головним викривачем "столовертіння". "Спіритичні явища стаються через несвідомі рухи чи свідоме шахрайство", - визнали вчені. Висновки комісії Дмитро Менделєєв узагальнив у брошурі "Матеріали для суджень про спіритизм". Кошти від її продажу пішли на облаштування аеростата для метеорологічних досліджень.
118,1 децибел гучності мала відрижка,
яку 5 квітня 2000 року зробив англієць 42-річний Пол Ханн (на фото). Це - гучність роботи пневматичного дрилю чи реактивного двигуна на малих обертах. "Ніхто зі мною не зрівняється у відрижці. Що поробиш - природний талант!" - сказав Ханн, коли дізнався, що потрапив до Книги рекордів Ґіннеса. Але визнав: "Навряд чи це подобається жінкам. Моя дівчина тільки звикає до цього".
2 квітня 1868-го Лаура, 22-річна донька німецького економіста й філософа Карла Маркса, вийшла заміж за на чотири роки старшого діяча міжнародного робітничого руху Поля Лафарґа. Він перекладав роботи тестя французькою. 1911-го Лаура й Поль вирішили, що старість їм заважає боротися за робітничі права, й одночасно покінчили життя самогубством: зробили підшкірну ін'єкцію синильної кислоти.
Французький уряд 5 квітня 1910 року видав наказ про заборону поцілунків на залізничних вокзалах. Надто тривалі прощання закоханих затримували відправлення поїздів. Порушників виводили з вокзалу без компенсації вартості квитка. Правила намагалися дотримуватися до кінця 1930-х, хоча його дотепер не скасували. І не тільки у Франції. На вокзалі містечка Воррінґтон у північно-західній Англії, наприклад, досі висять таблички No kissing, а для поцілунків є окрема зона.
8 квітня 1942 року провидицю Вангу відвідав болгарський цар Борис III (на фото). Вона порадила йому запам'ятати дату - 28 серпня, коли має бути готовий "помістити свої володіння в горіхову шкаралупу". Через півтора року, 28 серпня 1943-го, 49-річний цар Борис раптово помер - за кілька днів по поверненні до Софії із зустрічі з Адольфом Гітлером. Офіційно - від інфаркту. Є версії, що монарха в Німеччині отруїли через непоступливість фюрерові. Зокрема, небажання оголошувати війну СРСР й видати болгарських євреїв.
2 
1
Комментарии