– Не бачу нічого страшного в політиці Зеленського по Донбасу, – говорить Ігор.
Із сусідом зустрічаюся біля під'їзду. Заводить розмову про домовленість України з терористами щодо всеосяжного припинення вогню та спільну перевірку українських позицій біля селища Шуми Донецької області.
– Президент усе робить для миру. Це ж видно. Хоч би як його критикували, а факти очевидні: перестали на передовій стріляти із кінця липня і наші пацани не гинуть у такій кількості, як раніше, – продовжує. – Зради немає. Навпаки – глава держави робить усе, щоб зберегти життя громадянам. Що тут поганого? А нашим патріотам аби покричати. Це їм щастить, що прихильники Зеленського не виходять на мітинги. Як з'являться – всі вулиці заповнять. Я у перших рядах піду. Не звик стидатися своєї позиції. Таке життєве кредо.
У суперечку не вступаю. Прощаюся.
Наступного вечора підпитий Ігор заводить подібну розмову з іншим сусідом. Той називає Зеленського зрадником і випадковою людиною у владі.
– Зачекай секунду, – кілька днів тому сусід наздоганяє мене біля ліфта. – Забудь, що я казав. Не хочу, аби про мою позицію багато народу знало. Роботу хорошу знайшов. Колеги кажуть, що начальник цю владу ненавидить – прихильник п'ятого президента.
– А як же життєве кредо?
– За таку зарплату, як маю, запхнув його в одне місце. До кращих часів
1 
1
Комментарии