Нехай заробляють

– Учитися тільки почали, а гроші вже вимагають, – говорить Марія.

Цьогоріч її 7-річний Максим пішов у перший клас. Батьки організували для спілкування чат у вайбері, обрали голову батьківського комітету. Вона майже щодня пише, що треба купити у клас. Дзвонить, якщо хтось із родин не скидає вчасно грошей.

– Дошки для малювання, іграшки, кулер для води, штори у клас. І це лише половина списку, – каже знайома. – Здали спершу по 200 гривень. Потім іще таку ж суму. А згодом поставила питання в чаті – чи купувати нові шафи для одягу? Вирахувала, що треба скинутися по 750 гривень: "Є компанія, яка зробить меблі за два місяці. В кожного учня буде окрема шафа". Була проти, бо і старі – добротні. Але більшість батьків ініціативу підтримали. Тоді попросила координати компанії. Хочу порівняти ціни з конкурентами.

Про такі збирання коштів у батьківських групах розповідають іще кілька знайомих батьків першокласників. Нічого поганого в цьому не бачать.

– Ми ж добровільно здаємо. І йдуть вони виключно на наших дітей, – говорить Андрій. – Якби це вчителі вимагали, то давно підняв би шум.

Наприкінці минулого тижня Марія скидає у фейсбук посилання на реєстраційні дані компанії, яка виготовлятиме шафи у клас.

– Прізвище власника таке ж, як у голови комітету, – пише. – Прямо в неї запитала: "Тобі ця людина кимось доводиться?" Зізналася, що чоловік тримає столярну майстерню. Попросила не казати іншим: "Нічого поганого не зробила. Але можуть подумати, що їх обкрадаю". Пішла назустріч.

– Чому? – уточнюю.

– Багатьох підприємців і так карантин убив. Хай хоч ці заробляють.