– Ненавиджу сепарів, але цим – заздрю. Щасливий квиток витягли, – каже три роки тому Інна.

2004-го її подруга Віра вийшла заміж і переїхала з Полтави до Слов'янська на Донеччині. Раділа, коли місто зайняли бойовики. Бо до окупації з чоловіком набрали кредитів у кількох банках. Гроші спустили на відпочинок за кордоном і ресторани. Банкам заборгували понад 200 тисяч гривень. Віддавати не мали з чого.

– Віра танцювала по Skype, коли Гіркін зі своїми собаками зайшов у Слов'янськ: "Я тепер вільна, – каже. – Банки не дістануть", – продовжує Інна. – А це їм хтось шепнув, що і за кордон можна виїхати як біженцям. Там житло і грошову допомогу дадуть. Вони кинулися в Німеччину. І уявляєш – отримали статус біженців! Списувалися з Вірою в інтернеті. Каже, живуть у таборі під Мюнхеном. Їжею забезпечують, виплату дали.

Торік Німеччина почала перевіряти біженців з України. Більшість депортували, бо тамтешні чиновники наполягли, що у нас – безпечна територія. Та і війна офіційно не оголошена.

– Як там твої друзі? – дзвоню Інні кілька днів тому.

– Перед Новим роком повернулися у Слов'янськ. Німці їх таки погнали, – сміється. – Дурні, два роки просиділи у Німеччині без толку. А могли б знайти офіційну роботу і лишитися. Віра тепер ридає – банки вимагають з них ледь не півмільйона. Подають у суд, як на шахраїв. По телефону жалію її, а в душі – радість.

×