У Криму – краще

– Мені в Україні робити нічого. Тут злидні, а там – бізнес почнемо, – каже знайома Ірина.

Вісім місяців тому з чоловіком Андрієм переїхали у Севастополь до його двоюрідної сестри. За 30 тисяч доларів продали трикімнатну квартиру в Полтаві. На ці гроші кримські родичі пообіцяли знайти житло біля моря і помогти відкрити бізнес із продажу взуття. Хвалилися, самі мають дві автомийки. І ті приносять такі гроші, що хоч щомісяця можна літати за кордон.

– Сестра чоловіка дуже хвалить російське законодавство. Каже, для бізнесу прописані ідеальні умови. Самі вони швидко розкрутилися з мийками. Не те, що в Україні – тільки палиці в колеса сунуть, – говорить Ірина.

Пару тижнів тому спільний знайомий сказав, що вона вже два місяці живе у Кременчуку на Полтавщині. Списуюся з нею у Facebook.

"Як тільки приїхали – сестра чоловіка попросила 15 тисяч доларів. Мовляв, треба добудувати дачу. За три місяці верне із зароблених на мийці, – відписує Ірина. – Доти дозволила перебути в них. Почали оформлювати документи для постійного місця проживання. Коли думали, що все утрясли – нам заявили: не дадуть кримської прописки, бо не маємо там житла. Кинулися по гроші, а сестра плечима жме: "Діла погано пішли. Немає нічого". За те, що лишилося, тільки у хліві кімнату можна було б узяти. Тому вернулися в Україну. У Кременчуку взяли однокімнатку з ремонтом. Мучимося тут, бо в Криму все одно краще. Наша помилка, що гроші позичили. Якби не це – уже би перший мільйон із бізнесу заробили".