Намалював. А через два місяці розвалився СРСР

На географічних картах замість полотна малює Юрій Соломко. Нещодавно його картина "Галантна пара 2" увійшла до колекції Національного художнього музею

"Ранковий туалет", 1991, ламінована паперова поліграфічна карта на полотні, 176 х 219 см

Це – моя перша карта. Народилася випадково, коли подорожував Кримом. У Бахчисараї зайшов до книгарні. Як у всіх магазинах на початку 1990-х, полиці були порожні. Карти Криму не знайшлося, зате була карта світу. Взяв її до рук, помацав ламінат. Згадав художника Костянтина Реунова, який колись писав по кухонній клейонці. Тут же купив декілька карт світу й пару днів думав, що ж можна зобразити. Перше, що спало на думку, – показати світових завойовників – Суворова і Наполеона чи Олександра Македонського. Але цю ідею швидко відкинув, бо було б "масло масляне". За кілька днів на лотку побачив книжку Маркіза де Сада "Жюстін". Відкрив її на сторінці, де на непідписаній репродукції поганої якості були ці дві жінки. Думаю, це інтимна французька графіка ХVIII століття.

У ті дні новини розповідали тільки про нові кордони і держави, руйнувалася соціалістична система. Мене це напружувало. Захотілося зняти цю геополітичну напругу з мапи світу. Так вирішив зобразити на карті жінок – символ легкості буття. Їхні тіла ледь прикриті тканинами. Одна – блакитною, як світовий океан, її ноги торкаються Америки. У другої червона накидка, як прапор Радянського Союзу. Намалював. А через два місяці розвалився СРСР.

"Ізраїль і Палестина", 2007, друк на полотні, 150 х 105 см

Жінка з ампутованою груддю – це символ території, де постійно триває війна. Вона була відрізана, розсічена кордонами. Земля – жінка з однією груддю, хіба зможе прогодувати одразу два народи?

Маю цикл робіт, де моделями стали люди з обмеженими можливостями. Декілька разів знайомився з ними на вулиці. Просто розповідав про свою ідею і пропонував заплатити за фотосесію. Вони погоджувалися, бо потребували грошей. Але ставили одну умову – не знімати обличчя. Так я познайомився з моделлю цієї роботи. У неї була онкологія. Жінки з подібною проблемою називають себе "амазонками". За міфами, тим у ранньому віці припікали одну з грудей, щоб не заважала стріляти з лука. Мені сподобалося, що ці жінки не ходять пригнічені, а міфологізують свій стан.

Якщо говорити про конфлікт між Палестиною та Ізраїлем, я завжди на боці тих, хто бореться за незалежність. У роботі наклав два зображення – знімок карти і фото об'єкта. Цей спосіб називається "сендвіч". З фотографією познайомився у США. Поїхав туди 1996-го в художній інститут Клівленда по стипендійній програмі ArtsLink для обміну досвідом. Американці дуже бережно ставляться до світлин. Зустрів завідувачку кафедри фотомистецтва, питає: "Ти любиш фотографію?" – "Ні, бо це не мистецтво", – кажу. – "Маєш фотоапарат?" – "Не маю". Вона одразу погукала лаборанта і мені під розписку видали апарат.

"Дороги України", 2009, друк на полотні, 127 х 180 см

З Україною тяжче працювати, ніж зі світом. Важко знайти метафору для цієї території. У роботі "Квіти України" зобразив чорнобривці, знайшов зв'язок між ними і Чорнобилем, а також помаранчевою революцією. Ще маю карту нашої держави з лабіринтом, по якому не так легко пройти зі Сходу на Захід і навпаки.

У цій роботі Україна витягнулася зі Сходу на Захід, за напрямком перевезення цінностей у давнину. На місці "шовкових" шляхів минулого тепер – газотранспортна система. Виразив жаль, що ці дороги зараз тільки перетинають державу, а не збагачують тіло її території.

Україна тут жінка. По всій планеті до рідної землі ставляться, як до жінки, що народжує і вигодовує. Це гармонійне сприйняття світу, де земля – жінка, дух – чоловік.

Карта – це картина Землі, створена спільним трудом кількох поколінь учених і художників. Працювати з таким матеріалом легко – лишається тільки внести в нього свій смисл. Але важливо зберегти карту, а не перемалювати. Для цього треба відчувати, коли варто зупинитися. Це сковує, не дає свободи для експерименту, бо на карті часто важко виправити помилку.

Існує питання – чи є у карти верх і низ? Був час, коли карти показували Схід угорі. Потім вдалися до навігації за Полярною зіркою і зверху опинилася Північ. Маю карту, видану в Австралії. На ній Південний полюс розташований угорі. Просто австралійцям не хочеться, щоб до них ставилися як до тих, хто живе знизу. Для мене ж континенти "стікаються" вниз, до "грузка" – Антарктиди.

Завжди пишу по сучасних картах. Старовинні мають дуже багато елементів, окрім самої карти – там нема чого додати. Адже раніше художники зображали плоди своїх фантазій на "білих плямах" світу. Потім обрамлювали карту міфічними або реальними героями. Так створювали не ужиткову річ, а витвір мистецтва. Продовжую цю традицію, але одночасно заперечую її. Не дбаю про карту зовсім. Кому вона зараз потрібна, коли її розтиражували та ще й розвинули з появою технологій GPS та GoogleEarth?