Як ми два дні шукали охочих прогулятися столицею України
Понеділок
– Ми не ті, хто вам потрібен, – кривиться шведський уболівальник біля столичного супермаркету "Сільпо" на Контрактовій площі. Чуємо цю фразу від іноземців уп'яте за останні 10 хв.
Опівдні пропонуємо фанатам зробити наступного дня екскурсію Києвом. З дверей супермаркету постійно виходять групи чоловіків у жовтих футболках шведської збірної з повними пакетами мінералки, пива та горілки. Повертаються пішки на Труханів острів до свого наметового табору.
– Ми вже тут тиждень, все побачили. Були в Лаврі, Софії Київській, Музеї Великої Вітчизняної війни, – каже високий швед. Тримає за руку вагітну жінку.
20 хв. під супермаркетом не дають результатів. Вирушаємо маршрутом шведських уболівальників, який у народі називають "Шляхом із варяг у "Сільпо" – від Контрактової площі на Труханів острів.
Тераси ресторанів на вул. Сагайдачного жовтіють від футболок шведів, які порозвалювалися в кріслах за столиками. Розпеченим сонцем тротуаром рухається натовп високих чоловіків із голими торсами, попеченою сонцем червоною шкірою. У декого футболки заправлені в шорти.
– Завтра? Ні, в жодному разі, – відмовляється старший чоловік вже на мосту до острова. – Наші завтра виходять проти французів. О другій дня вболівальники збираються на бульварі Лесі Українки. Потім гуртом ідемо на стадіон.
Ні з чим доходимо до табору.
– Доброго дня! Дозвольте одне запитання, – звертаємося до зустрічних шведів. Ті роблять кам'яні обличчя і пришвидшують крок.
Біля входу в табір під сонцем стоять розморені хлопець із дівчиною. У руках – таблички "Екскурсія в музей історії Великої Вітчизняної війни". За 40 хв. до них ніхто не підходить. Біля бару чоловік у рожевих шортах п'є з пляшки сік. На вигляд йому за 40. Пропонуємо прогулятися Києвом. Обіцяємо купувати квитки в музеї, скрізь возити власною машиною.
– Без проблем, – легко погоджується. – Але о другій мушу бути зі всіма нашими. Зустрінемося об 11.00. Приходьте завтра просто сюди. Бо мій телефонний номер в Україні не працює. Зі мною поїде мій 14-річний син. Побачимося! – махає на прощання.
Вівторок
Зранку на домовленому місці на зустріч ніхто не з'являється. Їдемо шукати вболівальників у фан-зону на майдані Незалежності. В обідній час людей тут небагато.
– Розумію англійську, але говоріть повільніше, – просить товстий літній француз у крислатому капелюсі з дзвіночками. Тримає пиво. – Дуже цікава пропозиція. Та зараз ми розважаємося з друзями, а вночі після матчу – додому. Якщо наша збірна потрапить у фінал, обов'язково повернемося.
За півтори години на Майдані найбільший успіх – номер телефону двох німецьких турків, які пообіцяли подумати й пізніше передзвонити.
"Якщо вам попадеться спраглий культури швед, або який уже вийшов із запою і зрозумів, що міста так і не роздивився, – маякуйте. Покатаємо його кілька годин", – пишемо знайомому, який має зв'язки у посольстві.
"Ну, в посольство вони ходять тільки загублені по п'яні паспорти відновлювать, так що я навряд чи направлю когось. Післязавтра табір закривається. Можна спробувати написати їм у спільноту", – кидає посилання на сторінку шведського табору у Facebook.
З 2690 учасників спільноти Camp Sweden на пропозицію "Зробіть ваш останній день у Києві незабутнім не тільки для вас, а й для наших читачів" не відгукується ніхто.
Знайома дає номер перуанця. Телефонуємо. Одразу ж чуємо тактовну відмову: "Дякую за запрошення! Дуже хотілося б, але я так давно не бачився з друзями-іспанцями! Вони теж на Євро приїхали, нас тут багато. Та й матч подивитися треба. А завтра опівдні вже летітиму додому".
Охочих погуляти Києвом іноземців за день не знайшли жодного.
О 2.45 ночі лунає телефонний дзвінок.
– Hello, hello! Це я, ти дзвонила мені вчора. Я готовий до екскурсії! – крізь сон упізнаю голос учорашнього перуанця.
– Але зараз третя ночі, давайте краще вдень.
– Мене вдень тут уже не буде, я повертаюся додому. Може, ти зараз десь у центрі? Побачимося?
– Ні, не в центрі.
– То ми не зустрінемося? Дуже шкода! Я зателефоную, коли приїду наступного разу.
3 
1
Комментарии