Медведчук намагається скасувати санкції РНБО. Це на руку Зеленському

Межа легітимності санкцій – у довірі до президента та несприйнятті тих, проти кого їх вводять

Генеральна прокурорка Ірина Венедіктова 30 червня вирішила передати керівництво Департаментом нагляду в кримінальних провадженнях щодо злочинів, які скоїли в умовах збройного конфлікту, Максиму Якубовському, який пов'язаний з "Українським вибором" Віктора Медведчука. Згодом передумала – забрала цей департамент під власне керівництво. 137 днів тому Рада національної безпеки та оборони наклала санкції проти Віктора Медведчука і його дружини Оксани Марченко за статтею фінансування тероризму.

Віктор Медведчук намагається скасувати санкції у судах, і це на руку Зеленському і Банковій. Медведчук очолює список політиків з найбільшим антирейтингом в країні. Його однозначне несприйняття в суспільстві, ставлення як до негативного персонажа у більшості населення – легітимізує використання санкцій. Суддя, який стане на бік Медведчука, ризикує наштовхнутися на повне суспільне несприйняття. Що ще більше підсилить підтримку Зеленського у сприйнятті суспільством у "праведній боротьбі" проти старої системи. Найкращого об'єкту боротьби, ніж саме дискредитований Медведчук вигадати складно.

В умовах, коли в країні інституційна база держави є доволі слабкою, почасти корумпованою, олігархізованою, впроваджувати власну політику президенту через інституції майже неможливо. Він вимушений будувати позаінституційну вертикаль управління. У кожного гаранта вона була своя. У Януковича – смотрящі в регіонах і відомствах, у Порошенка – корпоративний менеджмент на посадах. До того так само постала олігархічна система. Зеленський знайшов свою точку опори – широка суспільна підтримка рішучих, а почасти і зухвалих, кроків. Є важіль – РНБО. Спираючись на них, президент може перевернути українську політику. Щоправда на краще, чи до гори другом, питання відкрите.

Чи це законно? Почасти легальність таких рішень дуже сумнівна. Але ефективна, за певних умов. Якщо має місце ефект неочікуваності – санкції РНБО лякали. Якщо за санкціями є правова позиція і можливість у судах її довести. Або якщо втрати за час доведення у судах необґрунтованості стануть катастрофічними для гравця, проти якого ввели санкції РНБО. Або стануть неспівмірними з тими вигодами, які він планував отримати. Тоді об'єкт приймає правила гри, і санкції працюють. Для елементу покарання санкції не можуть бути ефективними. Суд ніхто не відміняв. Як елемент тиску і примусу до певних реакцій, але не більше, – санкції в руках Зеленського виявилися достатньо ефективними.

Ефективність санкційного тиску залежатиме від того, наскільки успішно встановлюватимуться нові правила. Якщо відновлюватимуться старі, то санкції самодискредитуються. Важливо також, як працюватимуть суди, наскільки швидко суб'єктам під санкціями вдаватиметься змінити їх. Тут час грає проти команди президента і проти санкцій. Залежатиме ефективність і від того, наскільки широкою буде підтримка Зеленського і його дій у суспільстві. Якщо підсанкційних осіб сприйматимуть як поганців – олігархів, корупціонерів, контрабандистів, посібників ворога, тоді позаправові елементи впливу суспільство толеруватиме. Якщо санкції введуть несправедливо в очах суспільства один-два рази, тоді цей інструмент ігноруватимуть.

Зараз з'являється база прецедентів, коли неповноцінні санкції входять у правову колізію. Наприклад, понад 80% митників, яких підозрювали у корупції та контрабанді, повернулися до роботи. У таких випадках буде боротьба легітимностей. Ті, хто під примусом Офісу президента, РНБО та інституцій, які знаходяться під пильним контролем чинної влади – виконуватимуть рішення. А там, де засіли старі кадри, є широкі впливи системи, які існували при всіх президентах, – саботуватимуть. Це залежатиме від того, наскільки активною політичною фігурою залишатиметься Зеленський. Фактично санкційний інструмент, скасування указів – це все потужна монументальна фортеця на сипкому піску. Може виглядати дуже суворо, але одного дня розпадеться.

Можемо казати про певні елементи ручного керування. І не тільки в питаннях санкцій. Таке управління було притаманне всім президентам. Коли держава і її інституції є неефективними, а змінювати їх немає змоги, або політичної волі, або розуміння чи бажання, тоді іншого способу урядувати не існує. Крім ручного керування, телефонного права, неформальних зв'язків. У випадку Зеленського все тримається на легітимності в очах суспільства. Це формується з його персонального рівня підтримки, з несприйняття політичних опонентів і старої системи, з презумпції його персональної некорумпованості. Якщо з'явиться прецедент корумпованості, або підтримка піде нижче ватерлінії, або серед опонентів з'явиться хтось із значною підтримкою та харизмою, тоді система почне сипатися.

Межа легітимності санкцій – у довірі до Зеленського та несприйнятті тих, проти кого їх вводять. У президента може бути різне оточення, але сам він має моральну вищість в очах суспільства від тих, проти кого вводить санкції.

Олег Саакян, для Gazeta.ua