Проблема реформи освіти не в кадрах

Немає попиту на хорошу освіту за прогресивними моделями

Немає кадрів на галузь освіти, каже президент. Але справа не в тому, що немає кадрів. Там просто не знають, що зобов'язати міністру. А хто ж піде в невідомість? Тому що варіантів доручень багато.

Варіант 1. Прийти і зменшити всі витрати на освіту. Тому що в бюджеті немає грошей, і взяти їх ніде, а освіта — дуже витратна галузь. І ці витрати завжди хочеться скорочувати і скорочувати.

Варіант 2. Провести дійсно справжню реформу освіти на рівні топ-країн. Як у Фінляндії, Сінгапурі, Норвегії. Щоб трансформувати цю відсталу від усього світу галузь з рівня освіта 2.0 до рівня 5.0. Але таке завдання навіть у фантазіях ніхто не поставить.

Варіант 3. Зробити вид, що реформа неухильно проводиться як нескінченний процес, хоча і у різні боки. Солдат спить, служба йде.

Варіант 4. Не знають, яка реформа потрібна людям і країні. Просто не знають. Всі чекають, що воно якось все зробиться само собою.

Варіант 5. Оскільки у нас вже всі спробували і реформу медицини, і реформу освіти, то посада міністра — небезпечна. Тобто кожен день звідусіль всі клюватимуть, зловтішатимуться і розриватимуть на частини. А нерви ж не залізні.

Більш того, міністру у своєму портфоліо треба мати багато якостей: візію, досвід, знання, комунікабельність, повагу всередині галузевого освітнього цеху, голоси від депутатів, позитивну харизму для народу і внутрішню власну мотивацію. Виходить — занадто багато чого треба мати.

Варіант 6. Ніхто не хоче зв'язуватися зі щоденними політичними зигзагами. Мова така або така, закон такий або такий, науку фінансувати чи ну її.

Варіант 7. А може, взагалі реформи не потрібні. Багатьом в країні все і так подобається. Та ще й згадують, яка чудова освіта була в СРСР. Тобто, немає попиту на хорошу освіту за прогресивними моделями. Але з міністра все одно спитають: а де ж реформи? Попиту немає, але давай роби!

Варіант 8. Реформа освіти вже повинна бути сформована повністю в голові у міністра, щоб він сам все чітко знав і зробив під ключ. Як суперменеджер своєї власної переможної концепції. Адже шеф-кухар у ресторані не питає відвідувачів ресторану, як варити борщ. Він сам це давно знає, і готує так, що кожен раз всі в кінці тільки й говорять: "Дякуємо, було дуже смачно".

Ви запитаєте, чи є вихід з цього становища в глухому куті і над урвищем? Звичайно є. Навіть два.

Оригінал