Яркіє пціци
Діти часто пишуть назви на своїх малюнках. І воно правильно, бо якщо на аркуші намальовано барвисте бознащо, а то виявляється – "Брудне море", або бознахто – а воно, в кращому випадку, "Котик", а іноді – "Мама", тут, ясна річ, без назви не обійтись. Для правильного розуміння задуму й тонкої душевної організації художника. Інша справа – читати: "Троянда", якщо зображено таки троянду. У цьому вже є щось філософське. Зрештою, намальований чорним славнозвісний квадрат теж зветься невигадливо.
До чого це я? А до того, що віднедавна моїм улюбленим малюнком, а точніше підписом до нього є творіння однієї столичної першокласниці. На аркуші зображені два птахи – Жар-птиці, а може павичі. А до них підпис: "Яркіє пціци!". І знак оклику. Людоньки, я не жартую, ото саме так і написано – хиткими писаними літерами, українськими літерами, але зі збереженням звичної для дитини вимови. Так, либонь, і мамєнька їхні говорять, і папєнька...
Та не біда, думала собі я, випишуться, виговоряться, то ж тільки перший клас...
Аж раз із портфелика мого другокласника випала записка – "Пріглашеніє на масаж". Богу дякувати, почерк не синів, бо я би не вижила, точно. В тому запрошенні було вказано і розпорядок "масажиста" – "по вторнікам", і відомості про акційні "скідкі". І написано точнісінько так, як бачите, українськими літерами, але їхньою мовою. Тобто мішаниною, звичною для російськомовних у побуті дітей, що вчаться в українській школі. І добре, хай вчаться, зрештою, то ж тільки другий клас... Зате вони мають уявлення про вартість подібних послуг і всякі маркетингові ходи типу знижок...
А недавно я випадково побачила смс-ки восьмикласників – і мені заціпило...
"С пасхай!", "Да, ваистина васкрес", "А где ты сейчяс", "А где дачя находитца", "Наконетство, ты уже в Киеве!", "Подготовитца к контрольному диктанту", "Ты предьош завтра..." "Извини, забил"...
Це не діалог, а просто кілька випадкових повідомлень одному адресату. В усному мовленні восьмикласники точно розрізняють "забыть" і "забить", вони вже не пишуть українськими літерами, хоча б тому, що в мобільних виставлена російська (а яка ж іще?), однак ситуацію це не рятує. А до випускного їм – усього лиш кілька років. Ой, чи встигнуть виписатись?
Мимоволі згадується повідомлення на друкованому типографським способом бланку, яке я отримала кілька років тому в санаторії міста Євпаторія (знаєте, там ще номери палатами звуться). Так от, на папірці було надруковано: "Просим помесить..." і дописано рукою: "...медсестру" – тоді-то й там-то. Воно, знаєте, прискіпливо вичитувати будь-який текст – то професійне, але цю фразу я читала разів зо три. Хотілось театрально протерти кулачками очі. Та таки ж і втретє – ПОМЕСИТЬ, а не що інше! Гадаю, малось на увазі "посетить", і медсестру я таки відвідала, місити не стала.
Така опечатка була б раритетною – ці бланки видрукувані аж ген за радянських часів, – якби не такий наклад, що його й на тепер вистачає. І як подібне тоді пропустили, як не вилучили з обігу неподобство, не гідне передової радянської медицини?
Те запрошення я залишила собі на пам'ять, бо мимоволі стала колекціонувати подібні речі.
А зваживши на грамотність сучасних першо-, друго- і восьмикласників, боюсь навіть уявити, ЩО друкуватимуть на бланках вони, коли виростуть...
