Живи, Дмітрій Львовіч

Якщо з Биковим станеться найгірше, – я почуватимусь самотнім

Мозок Дмітрія Бикова пішов у рознос. Наразі лікарі не визначились із діагнозом: підозрюють і пухлину, і навіть напад епілепсії. Одне слово, невідомо. Життя Дмітрія Бикова в небезпеці. І це мене засмучує і злить.

Він загнав себе, мов Холстомір: лекції, ефіри, статті, громадські обов'язки, незакінчені тексти. Його організм зламався.

Биков – уособлення формули "поет і громадянин". Він не визнав анексію Криму. І з 2014 року нога його не ступила на Кримську землю, хоча він дуже любить Крим.

Він засудив російську інтервенцію на Донбас. І жодного разу не повторив кремлівські мантри про "громадянську війну в Україні".

Він із великою повагою говорить про творчість Лесі Українки, Ліни Костенко й Сергія Жадана. Але й не приховує кислого виразу обличчя, коли стикається із промахами української влади.

Я не хочу говорити про Бикова, вдаючись до патетики. Скажу лише, що люблю його тексти – поезію й публіцистику – і завжди із великим задоволенням слухаю його літературознавчі лекції. Биков завжди вартий уваги.

Його ненавидять "ватники". І він – скалка в оці в усіх флюгерів, які змінюють свої погляди, залежно від кремлівських протягів.

Сьогодні я почув слова, які мене зачепили: яке, мовляв, нам діло до російського автора; живімо своїми, українськими, справами.

Слушний, залізобетонний аргумент.

Але, якщо з Биковим станеться найгірше, – я почуватимусь самотнім.

Так, Биков – російський поет. Але – гарний поет і прекрасна людина.

Я не хочу вдаватися до політичних сентенцій, а скажу лише, що таких людей як Биков варто цінувати. І не тому, що Биков завжди займав, умовно кажучи, проукраїнську позицію. Ні, його позиція не проукраїнська. Його погляд на політику – це лише погляд людини, наділеної інтелектом. Биков, засуджуючи російські анексії й воєнні авантюри, залишався російським громадянином. Але він вважав, що на біді інших людей неможливо збудувати щастя. На нехтуванні здобутками людського духу – зокрема, й нормами міжнародного права – неможливо створювати культуру.

Ставлення Бикова до України, його підтримку України, я порівняв би із текстом "Марбурґ" Боріса Пастернака, який був написаний в розпал Першої світової війни. Росія захлиналась в "патріотичному" чаду, а Пастернак писав про улюблене німецьке місто.

Биков росіянин і водночас космополіт. І саме його космополітизм – причина, з якої він цінував українських авторів і засуджував російську агресію.

І я певен, абсолютно певен, що Україна, яку ми маємо будувати, мусить бути українською, але водночас і космополітичною. А іншу Україну будувати нецікаво.

Я хочу, щоб Биков жив. Більше того, я наполягаю на тому, щоб Биков жив. Бо по-іншому дуже сумно.

Валентин Бушанський, для Gazeta.ua