Ганс Крістіан Андерсен - 2012
"Нове вбрання короля" (Ганс Крістіан Андерсен)
Велика казка 19-го століття про дрібних правителів століття 21-го...
Багато років тому жив король, який так любив красиво одягатися, що всі гроші витрачав на гарні вбрання. Він не турбувався про своїх солдатів, не цікавився театрами, а на прогулянки їздив тільки для того, щоб показати своє нове вбрання. У великому місті, де він жив, було дуже весело: щодня туди приїздило багато іноземців...
Одного разу прийшли в те місто два пройдисвіти. Вони удавали з себе ткачів і казали, що вміють ткати найчудовішу тканину, яку тільки можна собі уявити. Не тільки кольори й малюнок надзвичайно гарні, але й убрання, пошиті з цієї тканини, мають дивну властивість — вони невидимі людям, непридатним для своїх посад або надмірно дурним.
"Та це ж чудові вбрання!— подумав король.— Якби , я мав такі, то міг би дізнатися, які люди в моїй державі не придатні для своїх посад. Я б відрізнив розумних від дурнів. Треба відразу ж наткати для мене цієї тканини!"
І він дав обом шахраям великий завдаток, щоб вони могли почати роботу.
Справді, вони поставили два ткацькі верстати й удавали, ніби працюють... Одразу ж вони наказали дати собі найтоншого шовку і найкращого золота. Все це шахраї поховали в свої власні кишені, а самі до пізньої ночі працювали на порожніх верстатах...
У місті всі тільки й говорили про дивну тканину...
Нарешті король захотів сам її побачити...
З цілим почтом найвизначніших царедворців... пішов король до хитрих шахраїв...
"Що таке? — подумав король.— Я нічого не бачу! Це жахливо! Чи я дурний? Чи нездатний бути королем? Це найстрашніше, що могло трапитись зі мною".
Він задоволено закивав головою: "О, це прекрасно!". Не міг же він признатися, що нічого не бачить!
Весь почет, що був з ним, дивився і дивився, і хоч ніхто нічого не бачив, як і решта, але всі казали, як і король: "О, це прекрасно!" — і радили королю одягти нове вбрання з чудової тканини під час урочистої процесії, що мала незабаром відбутися.
— Чудово! Прекрасно! Надзвичайно! — передавалося з уст в уста. Здавалося, всі були щиро захоплені. Король нагородив обох шахраїв орденом, наказавши носити його в петличці, і надав їм титул "королівських придворних ткачів".
— Дозвольте, ваша королівська величність, зняти ваше вбрання,— сказали шахраї.— Ми хочемо одягти на вас нове перед великим дзеркалом.
Король скинув весь свій одяг, і шахраї почали удавати, що надівають на нього один за одним усі вбрання, які приготували, а король повертався на всі боки перед дзеркалом.
— Як чудово облягає, як прекрасно сидить! — казали всі.— Який малюнок! Які кольори! Яке дорогоцінне вбрання!
— Ну, я готовий,— сказав король...
І коли виступив король у процесії, то всі люди на вулиці і з вікон кричали:
— О! Нове вбрання короля незрівнянне! Який чудовий шлейф його мантії, як чудово лежить!
Ніхто не хотів показати, що він нічого не бачить. Адже це означало б, що він непридатний для своєї посади або страшенно дурний.
— Та він же зовсім голий! — закричав раптом якийсь маленький хлопчик.
— О небо, ти чуєш голос невинності! — сказав батько, і всі почали пошепки переказувати один одному слова дитини.
— Він голий. Дитина каже, що на ньому зовсім нічого нема.
— Та він же зовсім голий!— закричав, нарешті, весь народ.
Королю раптом стало ніяково. Йому і самому здавалося, що народ каже правду, але він подумав:
"Все ж таки я мушу витримати всю процесію".
І він продовжував виступати ще величніше, а камергери йшли і несли шлейф, якого насправді зовсім не було.
Чекаємо на хлопчика?
1837 (Данія) - 2012 (Україна)
