Про коріння українофобії в російському політичному класі

Зростання українофобії після спецоперації з переобрання Путіна неминуче

ВДНХ за радянських часів був символом свята. А символом щасливого майбутнього був фонтан "Дружба народів". Майбутнє сяяло золотом прекрасних жіночих фігур в античному стилі й іскрилося на сонці переливами водних струменів. Я в дитинстві міг довго милуватися цим видовищем. Намагався вгадати, яка з фігур яку республіку символізує. Дитяча свідомість добре вбирає штампи пропаганди, тому було ясно, що в центрі ансамблю - три т.зв. слов'янські республіки. Росію зображувала колгоспниця з косою, укладеною навколо голови, як у Юлії Тимошенко, Україна в вінку зі стрічками, Білорусія - в хустині і з яблуком в руці. Фігури, що символізують республіки Середньої Азії і Закавказзя вгадувалися легко за характерними нарядам і рисами облич. Із республіками Балтії було складніше, вони здавалися трохи чужими в цьому хороводі. Була ще одна дивина: республік в СРСР 15, а дівчат у фонтані - 16. Пояснення, що "зайва" дівчина - це Карело-Фінська РСР, яку чомусь розжалували з союзних в автономні, нічого не проясняло, а тільки ще більше заплутувало і ускладнювало розуміння національно-державної політики радянської держави.

У своє виправдання скажу, що ця політика викликала подив не тільки у мене в ранньому дитинстві, а й у президента Росії Володимира Путіна в віці цілком зрілому, на 18-му році владарювання в країні. Невдоволення і подив Путіна викликає ленінська ідея автономізації, яка, як вважає Путін, "врешті-решт привела до розвалу Радянського Союзу". "Заклали бомбу під будинок, який називається Росією, вона і рвонула потім".

І Путін, і Ленін - імперці. Тільки Ленін - імперець розумний і далекоглядний, а Путін - нерозумний і верхоглядний. Тому імперія, основи якої заклав Ленін, проіснувала 74 роки, а путінській імперії і третини цього терміну не протягнути.

Найбільшою колонією у складі Російської імперії була Україна. Імперська політика Росії по відношенню до України вимірювалася довжиною повідка. Повідець, як правило, був коротким і тоді, як при Катерині Другій, проводилася тотальна русифікація, викорінення української мови та елементів української державності та самоврядування. Після утворення СРСР було спочатку взято курс на українізацію. Радянська влада, пам'ятаючи про запеклий опір українського народу в боротьбі з більшовизмом, намагалася знизити ступінь ворожості і "приручити" норовливий народ шляхом "подовження" повідця. Хочете пресу українською мовою - будь ласка! Хочете свої місцеві національні кадри на чолі республіки - будь ласка!

Кінець епохи "довгого повідця" настав після "великого перелому" 1929 року, коли саме в Україні був запеклий опір колективізації, знищенню селянства і згортанню НЕПу. Відповіддю партії була проголошена Кагановичем політика русифікації України, а потім і цілеспрямована організація геноциду українського народу шляхом голоду, в результаті чого загинуло близько 6 мільйонів громадян УРСР, а в спорожнілі міста і села завезли жителів російських міст і сіл.

У ці дні виповнюється 80 років з дня сумнозвісного листа зав. відділом друку і видавництв ЦК ВКП (б) Л.Мехліса - секретарям ЦК "Про російські газети на Україні" від 30.10.1937. Лист-донос адресовано Сталіну, Кагановичу, Андрєєву, Жданову, Єжову і містить плач про те, що "ні в однієї союзної і автономної республіки російська преса не перебуває у такому зубожілому стані, як на Україні".

Мехліс стукає в ЦК про те, що "там буржуазні націоналісти по суті ліквідували російські газети". Дуже не подобається Мехлісу преса Донбасу, де в газетах частина матеріалів виходить російською мовою, інша - українською. "Ці газети якісь ублюдочні", - лається Мехліс. У заключній частині доносу Мехліс просить ЦК "розглянути питання" і "вжити заходів". Заходи були прийняті, і русифікація України пішла повним ходом, як у кадровій, так і в культурній політиці. Українофобія і пошуки "українського буржуазного націоналізму" доходили до того, що в 1951 році в газеті "Правда" розгорнули цькування фронтовика, лауреата Сталінської премії Володимира Сосюри за абсолютно невинний вірш "Любіть Україну". Орденоносця змусили вибачатися за нехитрі рядки, в який тільки маніяк міг вгледіти націоналізм, не кажучи вже про буржуазність.

Після розпаду Радянського Союзу на порядок денний встало остаточне вирішення "українського питання". Причому, в Росії і в України підхід до цього рішення був діаметрально протилежним. Путін, відповідаючи на питання під час засідання Валдайського клубу-2017 заявив, що "український народ - це частина російського народу". Звідси з неминучістю випливає, що весь плач з приводу того, що "російський народ - найбільший розділений народ на Землі", і вся політика, спрямована на об'єднання "русского мира", котра передбачає, відкрите, або за пазухою, прагнення до окупації всієї території України.

В Україні курс на українізацію, на формування української політичної нації йшов після набуття незалежності помалу, але російська агресія, окупація Криму та частини сходу країни дали цьому процесу потужний поштовх. І тепер уже не тільки ідея про "єдиний народ", а й про "братні народи" в Україні буде підтримана абсолютною меншістю.

Україна для Російської імперії приблизно те ж саме, що Індія для імперії Британської. Без України немає ніякої Російської імперії. А значить визнання українського народу - народом окремим, а також і української мови - цілком самостійною іноземною, а не "провінційним діалектом" російської, означає загибель імперської свідомості. Для людей, у яких імперська свідомість становить ядро ​​особистості, це нестерпно. Звідси і дика українофобія імперців: від Путіна до "експертів" у студіях російського телевізора.

Звідси і непристойні зриви, коли Сатановський з хамським презирством говорить про освіту українською мовою: "я представляю, чому можна навчити на цьому суржику", а "політолог" Куликов, говорячи про український народ в ефірі державного телеканалу, використовує етнофолізм "хохли", що є набагато більшою непристойністю, ніж мат. Оскільки в міру наближення путінізму до своєї завершальної стадії, імперство в ньому займає все більш провідну роль, а українофобія є зворотним боком російського імперства, то зростання українофобії після спецоперації з переобрання Путіна неминуче.

Фонтан "Дружба народів" зараз на реконструкції. Влітку 2018 обіцяють пустити воду. Було б чесно заодно і змінити композицію: зобразити всіх цих дівчат в спортивних костюмах, що розбігаються в різні боки.

Оригінал