Полтавські ловкі замальовки

Якби кожному місту давали свій прикметник, то Полтава, як на мене, виявилася б єдиним містом у світі зі своїм ексклюзивним словом. Бо міста бувають сонячними, древніми, гостинними, зеленими, історичними, сучасними або строкатими і лише Полтава – ловка.
Ловка – це для втаємничених ніяк не спритна, а саме ловка, тобто, гарна. Я з дитинства закохана у це неповторне "ль", коли моя полтавська бабуля казала на все, що їй подобалося – "ловко".
Зазгадувала це слово, бо нещодавно побувала у Полтаві. На Полтавщині я буваю час від часу в родичів і те, що вона ловка, ніяких сумнівів у мене не викликає. Моє полтавське, по мамі, коріння наповнює мене гордістю приналежності до цього втілення України. Бо, хай мене пробачать інші прекрасні області, райони, села і місцини українські, але образ України найчастіше малюється саме звідси, з Полтавщини. Але це, звичайно, моє особисте враження.
У Полтаві була у справах, дуже коротко, але навіть за цей нетривалий час стало ясно, що місто самобутнє і не стандартне.
В управлінні міліції, де довелося бути з приводу не кримінального, я побачила таку кількість височенних шпильок на співробітницях, що на Хрещатику в неділю не часто побачиш. Чоловіки-міліціонери говорили ловкою мовою, не були пихатими і весь час жартували.
Поруч міліції, практично у центрі міста, мене вразила своїм екзотичним виглядом в'язниця, яка нагадала про легендарний Азкобан.
Найближчим кафе, де вдалося присісти на каву, виявився генделик. Але й тут дівчина за шинквасом була з лиця, як намальована, порадила найкращу марку коньяку, який в них був, чай принесла у заварничку і смачний, каву – відповідну. І хоча туалет був надворі, до нього вона тихим голосом повідомила код. Мити руки я йшла з пересторогою, тримаючи в пам'яті "удобства на вулиці", але набравши код, за важкими кованими дверима було чисто, сучасно й світло.
Ідеально кругла біла центральна площа з колонадами та собачками мікроскопічних порід, які гуляли в парку, кінотеатр імені, не більше і не менше, Котляревського, групки чорнявих студентів-іноземців та зграйки дівчаток-підлітків у люмінесцентних кросівках, ловкі панянки у червоних замшевих чобітках – все це картинка аж ніяк не провінційна, самобутня та приємна очам.
Іноді достатньо небагато часу, щоб зрозуміти, ловке місто чи ні. Полтава – так, ловка.