Мій Євромайдан: розгортання подій, спостереження, повага і неприязнь до певних людей
"Быстрее бы они уже разошлись. Надоели. Только Крещатик весь загадили", - мала змогу почути кілька днів назад діалог однієї дівчини з водієм таксі. "Но они же для тебя стоят, чтобы тебе же жить лучше было!", - водій. "А мне и так жить хорошо".
Мабуть почну трохи здалеку. Пам'ятаю перший день Євромайдану. Я тоді захворіла, стомилася і власне нікуди не пішла. На фоні працював 5 канал, без звуку. Але спостерігати було цікаво і так. Однак, на відміну від мене, на початок революції пішов мій знайомий, який потім о третій ночі з запалом розповідав як на Майдані було круто і що дарма я туди не пішла. У мене ж розпочинався кашель, що йшов з глибини легень. Так непочалася для мене революція.
Я, як справжній "пабєдітєль", прохворіла і прийшла на Майдан вже аж 29 листопада, якраз зранку в день перед першим страшним масовим нічним розгоном. Але пробула не довго, аби не захворіти знову ще більше. В той день я хіба що "пропахлася" духом Майдану, але не отримала потрібного запалу. Однак, тоді я навіть не могла здогадуватись про те, що має початися вночі.
Так продовжувалася моя пасивна форма протесту у носінні на рюкзаці значка "ЯНК, ПНХ" і невеличкої синьо-жовтої стрічечки. І продовжувалась вона, соромно зізнатися, аж до 23 грудня. Бо "сессія-дєпрессія і всьо такоє". За весь цей час моя участь у революції закінчувалась лише на ранковому та вечірньому перегляданні твітів з тегом "#євромайдан". Аж сама собі зараз дивуюсь.
Отже, 23 грудня. В цей день я вже точно знала, що прийду на Майдан і нарешті пофотографую життя в цій Єврореспубліці. Походивши по Хрещатику і зазирнувши до Штабу революції (або будівлі КМДА), я була приємно вражена. За той час, що я там перебувала, я встигла побачити дуже багато приємних, доброзичливих людей. Причому люди ці - абсолютно різні.
Але я щось багато вже написала. Я до чого, власне, веду. Так, та форма протесту, яка зараз панує на Євромайдані - майже не дієва. Навряд чи щось радикально зміниться від того, що люди просто стоятимуть та співатимусь кожні півгодини гімн. Але! Є і великий у цьому плюс - нас помітили. Помітили в багатьох країнах і не лишили осторонь. Це вже щось. Друге - нас помітила влада і забоялася. І цей страх проявляється у намаганнях розігнати Майдан будь-яким способом. Хоча, інколи мені здається, що нашому президенту на всіх байдуже і його позиція - "буду робити, що захочу і що буде краще для мене". Подивимось, як буде далі.
Люди бояться робити щось дуже радикальне, хоча приводів було вже дуже багато. І це можна зрозуміти. Усюди провладні люди усіляко намагаються робити розправу над активістами, дії яких навіть можуть бути досить не суттєвими. Але головне для влади - залякати. Але! Ватро зазначити, що народ вже злий. І це вже не абищо.
І знову я трохи відійшла від теми. Ще одне велике позитивне АЛЕ, яке я помітила на не досить вже активному Майдані. Люди почали допомагати один одному! Найбільшої поваги заслуговують лікарі, що працюють там на добровільних засадах. Після того, як я почала приходити майже кожного дня на Майдан, я не раз бачила, як ці чудові люди дуже оперативно надавали медичну допомогу тим чи іншим активістам, адже трапляється різне. І так насправді можна сказати про кожного, хто допомагає і підтримує "вогнище життя" Євромайдану. Це справді гарні люди - охоронники Майдану, волонтери, що працюють на кухні, люди, які беруть до себе жити активістів з інших міст і всі інші. І звичайно ж самі активісти, хай навіть їх протест зараз не досить дієвий.
Отже, я майже дійшла до кінця і власне того, що хотіла сказати. Отак їдучі в тому таксі і слухаючи цю дівчину, мені якось ставало сумно. У мене було замовлення на фотосесію в досить дорогому ресторані на Хрещатику, а це була одна з тих "моделей", яку я мала знімати. Була майже друга ночі і я розуміла, що зараз вона приїде і ляже спати спати під теплу ковдру, а на Майдані хтось мерзне, намагаючись хоч якось відстоювати нашу (і її також!) свободу та право на розвинену європейську країну. І в той час, як хтось стоїть і мерзне сподіваючись на позитивний розвиток подій, ця дівчина говорить, що бачте "повиходив народ, понаставив барикад і заважає їй нормально виїхати на таксі з центру". Дуже не люблю таких людей і дуже поважаю тих, хто хоч якось намагається зробити краще для народу та рідної України. Тож, слава Україні!
