Про природне право громадян на спротив зловживанням уряду

Сьогодні перед Україною постала нагальна проблема, від вирішення якої залежить забезпечення правопорядку в країні і розвиток нової, європейської правової культури в Україні -  яким є критерій для розрізнення двох речей:

1) що є реалізацією права громадян на спротив уряду, який зловживає державною владою,  і 2) що і за яких умов має визнаватися  злочином (зокрема, "заворушенням", "захопленням державної влади" відповідно до ст. 109 Кримінального кодексу України (далі: КК) чи "захопленням державних або громадських будівель чи споруд" відповідно до ст. 341 того ж кодексу). За яким критерієм слід надавати юридичну оцінку діям "євромайданівців", що стали реакцією на зловживання уряду своїми повноваженнями, тобто яким критерієм мають керуватися суди при оцінці їхніх дій?

Те, що уряд України вчинив щодо євроінтеграції наприкінці 2013 року значна частина громадян України сприйняла як зловживання державною владою за таємною змовою уповноважених посадових осіб уряду, що нанесло шкоду національним інтересам, а також їхнім особистим правам та законним інтересам. Питання, що наразі постає з цього факту перед політиками і судами: чи є ті дії, якими реагували "євромайданівці" (як активна частина усього українського народу!) адекватними загрозам, що виникли внаслідок зловживань уряду наданими їм народом повноваженнями? Ось що потрібно вирішувати судам і політикам!!! Чи були ці дії, мотивом вчинення яких стала реакція  на  небезпеку, створену для громадян урядом,  злочинними? Для відповіді на зазначені питання слід виходити з наступного.

Людство давно відкрило природно-правовий  закон адекватності спротиву самому посяганню: "будь-хто має право на такий спротив, який є адекватний небезпеці посягання на нього".  На цьому законі засновані, зокрема, правові норми про обставини, які виключають злочинність діяння, зокрема про необхідну оборону і крайню необхідність, передбачені у законодавстві і запроваджені  у правову культуру усіх країн світу.

Згідно із ст. 39  КК України  "не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності,  тобто для усунення  небезпеки,  що безпосередньо  загрожує  особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб,  а також суспільним інтересам чи  інтересам держави,  якщо  цю  небезпеку  в  даній  обстановці  не можна було усунути  іншими  засобами  і  якщо  при  цьому  не  було  допущено перевищення меж крайньої необхідності... Перевищенням меж крайньої необхідності є умисне заподіяння шкоди  правоохоронюваним  інтересам,  якщо така  шкода  є   більш значною, ніж відвернена шкода". Ця норма має враховуватися судом при встановлені у тих чи інших діяннях ознак складу злочину, у тому числі злочину, передбаченого ст. 109 КК, у якій зазначено, що караються: " Дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також змова про вчинення таких дій" і "Публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій".

Відповідно до згаданих вище положень ст. 39 КК для того, щоб правильно кваліфікувати дії "євромайданівців", тобто встановити чи вони мають ознаки складу злочину, передбаченого, зокрема, ст. 109 КК, слід встановити наступне: чи були вчинені дії адекватними тій небезпеці для національних інтересів, а також для прав і законних інтересів "євромайданівців" та тих громадян, які їх підтримують, що утворилася внаслідок дій уряду, який відмовився підписувати заздалегідь підготовлену Угоду про асоціацію між Україною і ЄС на саміті у Вільнюсі 28-29 листопада 2013 року.

Отже, процедуру юридичного оцінювання дій "євромайданівців", які були реакцією на дії уряду України,  слід почати з юридичної оцінки небезпеки, створеної діями уряду. І вже, виходячи з цієї оцінки, встановити адекватність  (чи неадекватність) дій "євромайданівців" як таких, що стали реакцією на цю  небезпеку. Якщо  буде встановлено, що вони адекватні, то відповідно до ст. 39 КК в діях "євромайданівців" немає складу злочину, передбаченого ст. 109 КК ("заворушення" чи "захоплення державної влади"). Звичайно, це не стосуються інших діянь, які не були громадянською реакцією на небезпечні дії уряду України (наприклад, дії різноманітних провокаторів, що провокували порушення громадського порядку і від яких відмежовувалися "євромайданівці", а також тих державних службовців і співробітників так званих "правоохоронних" органів, які порушували чинне законодавство, посягаючи  на права і законні інтереси "євромайданівців", зокрема, перевищуючи свої повноваження).

Наступне питання відповідно до ст. 39 КК: чи можна було відвернути створену урядом небезпеку іншими засобами, наприклад, не діяти, як діяли "євромайданівці", а пасивно чекати кілька років нових виборів, щоб з їх допомогою утворити новий уряд замість діючого? Під час судового змагання сторона обвинувачення у суді має дати відповідь на це питання, а сторона захисту – знайти доводи того, що жодними іншими засобами, крім дій, вчинених "євромайданівцями", запобігти небезпеці, створеній діями уряду, у тій обстановці було неможливо. Без вирішення цього питання немає можливості вирішити питання про винуватість чи невинуватість "євромайданівців". (До речі, деякі зарубіжні офіційні особи вже дійшли політичної оцінки, що дії теперішнього українського уряду щодо євроінтеграції суперечать інтересам українського народу, продемонстрованим на Євромайдані і зробили відповідні політичні заяви з цього приводу (наприклад, президент Литви Даля Грибаускайте)).

Така сама "методологія", заснована на положеннях природного права, має застосовуватися і щодо юридичної оцінки факту використання "євромайданівцями" приміщень, в яких розташована КМДА тощо. У ст. 341 КК зазначено наступне: "Захоплення будівель чи споруд, що забезпечують діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, з метою незаконного користування ними або перешкоджання нормальній роботі підприємств, установ, організацій — карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк". Як відомо, "євромайданівці" діяли стосовно будівлі, в якій розташована КМДА, з іншою метою, ніж та, яка передбачена у ст. 341 КК, а саме: для забезпечення своєї життєдіяльності (захист від переохолодження, харчування, відпочинок, надання медичної допомоги тощо), яку іншим способом забезпечити у тій обстановці було неможливо. Отже, "євромайданівці" діяли відповідно до ст. 39 КК у стані крайньої необхідності, і тому не можуть визнаватися винуватими у вчиненні злочину, передбаченого ст.341 КК. (Знову ж таки, крім тих осіб, які вчиняли якісь діяння, не викликані станом крайньої необхідності, і від яких відмежовувались самі ж "євромайданівці"!).

Таким чином, якщо буде встановлено, що "євромайданівці", які розташувалися у приміщенні разом з КМДА, діяли у стані крайньої необхідності, то вони не можуть визнаватися винними. З цієї причини до них немає потреби застосовувати амністію, якій підлягають лише ті особи, які визнані винними у вчиненні передбачених законодавством злочинів.

Зазначена "методологія", заснована на положеннях природного права, що використана тут для оцінки дій "євромайданівців", застосовується і в практиці Європейського Суду з прав людини, яка має враховуватися  судами України.

Олександр Костенко, експерт з юридичних питань