Інтернет, як спосіб боротьби з бюрократією

Для більшості українців похід за будь-якими, навіть мікроскопічної важливості, довідкою чи іншим документом в державну установу зазвичай перетворюється в ходіння по мукам. Бо дрібні клерки різних держконтор здебільшого виявляються справжніми упирями, які з садистським задоволенням висмоктують з громадян як кров ( у переносному значенні), так і гроші у вигляді офіційних та неофіційних платежів за "вирішення питань". Сьогодні навіть похід в державний "Ощадбанк" чи відділення "Укрпошти" авансом викликає озноб у багатьох жителів великих міст, особливо представників "покоління Інтернету" віком від 20 до 45. І нічого дивного, враховуючи, що кожний такий похід може затягнутися на нелогічні кілька годин в транспорті й чергах, та ще й завдати психологічної травми від спілкування з персоналом, що безнадійно застряг в "совку". В разі ж необхідності отримати якийсь документ в ДАІ чи податковій громадян взагалі "скручує" від передчуття невідворотного насилля над психікою.

Багато які починання державних структур та компаній, здавалося б, дійсно покликані полегшити життя простих українців. Однак при ближчому знайомстві з ними згадується вже класичне "маємо те, що маємо". Так, приміром, надання "Укрзалізницею" можливості придбати квитки через Інтернет дійсно полегшило життя масі людей. І цим сервісом можна б було користуватися регулярно й без жодних обмежень, якби не одне "але". Далеко не всі інтернет-користувачі знають, що обміняти квитки, придбані онлайн, неможливо. Їх можна лише здати, а взамін купити нові, для чого вже потрібно їхати на вокзал ( вдумайтесь!). Окрім цього, придбані в Мережі квитки необхідно роздруковувати в касах вокзалу. Теоретично це можна зробити поза чергою, на практиці ж процес часто супроводжується штовханиною та лайкою з громадянами, які ще не знайомі із зручностями віддаленої купівлі квитків. Не кажучи вже про те, що отримати гроші за здані квитки в касі неможливо – треба чекати, коли компанія поверне їх на вашу платіжну карту. А цей процес може тривати до місяця, як це передбачено законодавством, чи навіть більше, як показує практика.

Зрозуміло, що такі неприємні нюанси дискредитують саму ідею і суть сервісу, роблячи його неповноцінним. Що заважає державі зробити свою ключову функцію, а саме надання послуг населенню, максимально зручною для цього самого населення? Та бо такий порив однозначно б зустріли в штики самі представники діючої системи. Адже рихлість вітчизняної бюрократичної системи дозволяє добре жити не лише чиновникам, а й армії каламутних псевдопідприємців, що тусуються навколо них.

Візьмемо простий приклад – отримання закордонного паспорту. Через недосконалість законодавства, в якому не прописана чітка вартість одержання документа, різні відділи державної міграційної служби ( колишні ВВІРи) встановлюють свої ціни на послугу, формуючи її за методикою, відомою лише самим чиновникам. При цьому громадян часто зобов`язують платити за непотрібні документи й довідки. В результаті вартість закордонного паспорта може коливатися від 377 до 690 гривень. І які суми в результаті осідають в кишенях "гвинтиків" бюрократичної системи – невідомо.

Радує, правда, що позитивні зрушення в напрямку реформування якості державного сервісу все-таки вже є. Та сама "Укрзалізниця", наприклад, змогла почути шквал критики своїх онлайн-покупців. Відтак з недавнього часу їм вже не треба з боями пробиватися до кас, аби оформити свій електронний квиток – вони можуть пред`явити провіднику його роздруківку з спеціальним кодом. Втім, відчути себе європейцем можна поки-що лише на експресах та кількох фірмових поїздах, бо новація впроваджується повільно.

Далі візьмемо для прикладу ті ж податкові інспекції, де останнім часом теж помітні зачатки людського ставлення до громадян. Зокрема, там організували управління чергою, що суттєво економить час відвідувачів. Та й звіт віднедавна туди можна надіслати звичайною та електронною ( попередньо отримавши спеціальний електронний підпис) поштою.

В цілому ж для покращення якості сервісу нашим державним органам насамперед треба освоювати і задіювати Інтернет. Бо наразі рівень представленості і ефективності їх роботи в мережі залишаються на "печерному" рівні. Так само як ось роками ведуться розмови про створення так званого електронного уряду, але реалізацію ідеї стримує не стільки хронічна відсутність коштів на це, як передусім протидія самої діючої системи.

Сьогодні за кількістю послуг, які можна отримати онлайн, з великим відривом обходять нас навіть росіяни, не кажучи вже про європейців. Так донедавна в Росії через Інтернет можна було замовити понад 34 тисячі послуг державних організацій. Не скажу, що нашим посадовцям потрібно бездумно копіювати весь російський досвід, але чому не запозичити з нього краще? Так, приміром, виготовити той же закордонний паспорт в Росії зараз можна за допомогою спеціального порталу Держпослуги – своєрідного аналогу електронного уряду. Чому ж такої можливості нема у нас?