"О великих могучего русским языка!"

Якось непомітно промайнула перша річниця так званого "мовного майдану"/

Українці мітингували, голодували, билися, проливали кров, проголошуючи гасла проти прийняття закону про якусь іншу державну мову. Зокрема, руську.

Тодішня (та й сучасна) влада наполягала, що це її передвиборче гасло, яке обов'язково треба виконувати – зробити декілька державних мов. Тим паче, що за нього віддала голоси більшість українців – обрали ж владу!

Тодішня опозиція "давала зуба", що обов'язково скасує цей закон. Але, якось, стало не до того.

Я не "острый" националист. Я не "ярко выраженный" космополит. Все нации и языки уважаемы, и имеют право на существование. Почему нет? Why not? ??? ??? ????????Kial ne?

Але!

Дуже велике "Але!". Є велика різниця, між мовою, якою я розмовляю, пишу, читаю, слухаю пісні – і мовою моєї країни.

Державна мова (поки ми не федерація), це є щось іманентне тільки їй, вона одна – як і Батьківщина.

Багато хто каже, що українська "недоразвита", що вона слабкіша, скажімо, за російську. Можливо. Але, чому?

Як би Ви розвивалися, сотні років лежачи в комі?! Причому, насильно.

І от зараз, коли нарешті з'явилась надія на відродження мови, ті ж самі, які її плюндрували, кажуть нам: "Не надо. Не обязательно".

Підсумовую. Без мови немає нації. Без нації немає держави. Тож, до чого "вони" нас ведуть?

Sapienti sat.

Позиція партії "УДАР" залишається незмінною: в Україні українська мова – державна, в парламенті – єдина, у побуті – та, яка є прийнятною для кожної окремої людини. Немає жодних перепон, щоб пересвідчитися, що як сам Віталій Кличко, так і всі депутати фракції "УДАР" в парламенті виступають виключно державною мовою, як того вимагає закон і регламент роботи парламенту. Так само, немає жодної перешкоди переконатися, що в питанні використання державної мови в парламентській залі і у сферах державного управління позиція усіх трьох фракцій – "Батьківщини", "УДАРу" та "Свободи" - однакова.