Рибалити заборонено
Недалеко від Житомира є чарівне село Гадзинка. На тутешньому ставку плаває трійка лебедів. Спокусившись на фото на сторінці мого приятеля Євгена у Фейсбук, ми поїхали на природу.
Обабіч дороги розкинувся мутний ставок. Компанію нам склали місцеві і такі безпосередні діти. Поділилися хлібом, який жбурляли у воду для граційних птахів. До нас наблизилася тільки парочка, а третій, певно, сховався в очереті. Маленька білявка, яка дала мені кавалочок чорного хлібу, як з'ясувалося, приїхала в село із Ізраїля, української не розуміє, вперше в житті побачила корів. Інша – гадзинська дівчинка – на наше запитання про самогонщиків розсміялася і сказала: "Хто ж не знає, де тут купити горілку".
Ідилію сміху і приколів перервав візитер з голим пузом на старій білій "двійці" з номерами 9167 ЖИЯ. Він перепитав, чим ми там годуємо лебедів. Сам пошпурив кусень білого батону і пригрозив, щоб не вздумали ловити рибу, бо він, бачите, "карабас-барабас", який орендує ставок і розводить тут живність. "Приватна власність. Ловити рибу заборонено. Діє охорона", - грізно попереджає нас табличка на тополі. Охорона – це дві металеві будки з іншого боку ставку, де пасуться корови. "Карабас-барабас" забрався і поїхав вглиб села.
Тим часом селяни розповіли нам, що раніше "з барського плеча" їм дозволяли рибалити один раз в місяць безкоштовно, потім таксу підняли до 50 гривень за годину. Плутанина користування ставками "намальована" у Водному кодексі України та Законі України "Про аквакультуру", який набуде чинності з 1 липня цього року. І хоч у цих документах пишуть про вплив громади, насправді його немає. Як захоче пан дати дозвіл на вилов риби, так і буде. І це при тому, що пан бреше про приватну територію, яку просто здали в оренду на ТИМЧАСОВЕ користування.
