Анти-діалектика Межигір'я
Є такий закон - заперечення заперечення. Це один з наріжних каменів діалектики (про неї вам розкаже Вікіпедія). Всі, хто обтяжений вищою освітою мусив чути про заперечення заперечення на парах по філософії. Я їх прогулював, тому до кінця не розумію, але все ж це легше ніж теорія суперструн чи великого вибуху, тому спробую пояснити на трьох прикладах — військова історія, адміністрування та президент.
Перше - військова історія. Цікаво, що німецький командири напередодні війни були набрані з молодших офіцерів Першої світової, які примудрились вижити. Старих генералів майже не було, бо ж німці їх і слухати не хотіли. Тоді як французькою армію керували прославлені й оспівані генерали Першої війни. І Франція швидко програла німця все, що можна. Хочеш перемогти у новій війні — забудь про старих генералів. Це є заперечення заперечення у військовій історії. Щоправда згодом Гітлер програв Сталіну. Але це й зрозуміло, Йосип Вісаріонович старих міжвоєнних командирів не відправив на пенсію, а взагалі постріляв.
Другий приклад - сучасний ефективний менеджера та віце-прем'єр Олександр Вілкул. В одному інтерв'ю він сказав, що різні за досвідом та віком люди в теперішній владі (скоріш за все малось на увазі суміш молодої "сім ї" та старих бюрократів — Азарова та Рибака — О.К. ) це добре, бо забезпечує сплав молодечої енергії та інституційної пам'яті. Дійсно, інституційна пам'ять це хороша штука, коли система державного управління працює як злагоджений механізм і забезпечує суспільний лад. А якщо вона забезпечує постійне відновлення системної корупції? У цьому нема нічого цікавого для людей, які не є родичами прем'єра чи президента.
Те, що не розуміє Вілкул втямив Саакашвілі, тому він й не заморочувався з вшануванням "інституційної пам'яті" у силових структурах Грузії — він їх розпустив, бо не можна реформувати проблему в системі, коли сама система є проблемою. Її треба заперечити. Тому в Грузії корупції поменшало, а в Україні нема сенсу з нею боротись - вона постійно перемагає. Аналогічне грузинському заперечення зробили раніше поляки, але у них все це отримало іншу назву - люстрація. Зараз вони не дуже шкодують від того, що серед польських чиновників не збереглося інституційної пам'яті. В грузинському та польському варіанті - заперечення заперечення на рівні державного адміністрування, в українському — консервування.
І третій приклад — Віктор Янукович. Злі люди кажуть, що наш президент косить під Путіна. Це не правда. Коли пітерець прийшов до влади в Москві, то Ходорковський сів, Березовський - поїхав з Росії. Натомість Нємцов та Каспаров продовжили займатись опозицією. Коли донецький прийшов до влади в Києві, Ахметова та Фірташа відчули покращення, що чітко видно по їхніх статках. А Тимошенко та Луценко сіли до в'язниці ,замість займатись опозицією. У варіанті Путіна це заперечення, а з Януковичем — консервування.
Щоб там не казали про другий термін, наш гарант не знається на діалектиці. Освідченні люди часто дорікають йому за брак знань загалом, а я його за це люблю. Бо ви тільки уявіть, що б на нас чекало, якби в чарівній тиші Межигір'я голова сім'ї гортав пожовтіло-пильні сторінки праць когось з класиків діамату.
