Виновник торжества
Є у росіян один місткий вираз. "Виновник торжества". Це так, ніби ти прокинувся зранку свого дня народження, і вже щось комусь винен. Або не дня народження, а ще якогось іншого особистого свята. От я наприклад зранку свого дня народження завжди прокидаюся обережно, повагом, - спершу одне око розплющу, тоді інше, і коли виходжу в кімнату, вже внутрішньо готовий до того, що зараз - ось вже зараз - почнеться: "А! Ось і ти! Ну вітаю, вітаю! Рости великий! Щастячка!" Із-за рогу так. Чи просто в очі. Ви, може, не розумієте зараз, про що я. Але варто тільки перечекати оці найперші вияви - а далі вже буде нормально, звичніше. І лише один день. Ні, я не кажу, що не люблю дні народження. Люблю. Але перед оцими першими виявами все одно внутрішньо готуюся. Тому останнім часом і не лягаю спати раніше півночі перед своїм святом - хай уже, привітаємося, вип"ємо, і я радісний ляжу спати. Виновник торжества - це коли, наприклад, кажуть: "От, де б полежав удома, так треба йти до Петренка на йменини". Ти собі живеш, а тут раптом хтось народився. Та ще й не тепер, а кількадесят років тому.
Інакше виглядає ця "вина", коли йдеться про смерть. Про неї взагалі треба обачно говорити, бо тема вкрай делікатна. Або взагалі мовчати. У "Тінях забутих предків" похорон - це весела забава, тріумф життя над смертю, де кружляють у безумних танцях люди, де п"ється весело й часто, "щоб йому там на тім світі добре було", де покійник - немов іменинник. У найкращому із сенсів цього слова. Зазвичай усе не так. Смерть і похорони зазвичай - річ сумна, важка для нервів і обтяжлива загалом. Особливо важко, коли смерть настає у розпал сільськогосподарських робіт. Тоді треба й відбути так, щоб потім не казали, що не відбув, і поховати по-людськи, і на похорон прийти, коли вдома, наприклад, неперебрана картопля стоїть. Якось я допомагав сусідці в селі рвати цибулю на городі. Бо в неї якраз померла мама, а город стоїть. А вона сама. "Ти звиняй, Саша, шо я тебе оце попросила. Тут же, бачиш, сезон, городи. А наша баба надумалась умерти" - казала тьотя Ніна, вириваючи чергову цибулину із землі. Саме тут і пасувало б оте "виновник торжества". Але цих слів так блюзнірськи не вживають.
