"Херсон – прелюдія до більшої операції" – що пише про нас світова преса

6

Україна починає поступовий і обережний контрнаступ у районі Херсона. Чому Путін не засвоїв уроків історії, що війни рідко бувають такими, якими їх малюють генерали? І арешт у Сербії високого офіцера СБУ й "криші" для контрабанди, звинуваченого в держзраді в Україні, якого Москва може використати для постановкового суду над президентом Володимиром Зеленським. Ось дещо з того, що писали про нас у світових ЗМІ.

"Україна починає повернення Херсона", The Economist, Велика Британія

У серпні 2014 року українська армія пережила одну з найбільших трагедій у незалежній історії. Українські солдати опинилися в оточенні російських сил в Іловайську. При спробі втечі щонайменше 366 солдатів убили в тому, що багато українців називають різаниною. Історичний резонанс цього епізоду не вислизнув з-під уваги українських генералів, які 29 серпня, через вісім років, розв'язали контрнаступ проти Росії в Херсонській області.

Перші звістки про атаку надійшли в другій половині понеділка з новинами про те, що першу лінію оборони росіян на північ від Херсона прорвано. Один український підрозділ заявив, що відтіснив російські війська з-під Олександрівки менш ніж за 25 км на північний схід від центру міста після того, як елітні російські десантники у другому ешелоні, що відійшли в тил, не змогли їх підтримати й теж утекли. Представник південного командування України підтвердив, що армія розпочала "наступ за кількома напрямками на півдні". Заступник начальника сусіднього Одеського військового округу був відвертішим. "Битва за Херсон розпочалася, – написав він.

Джерело в українській військовій розвідці описало прорив менш захоплено. За його словами, це була лише прелюдія до більшої операції. Воно стало можливим завдяки наступу на сході, який успішно відвернув увагу російської авіації та засобів ППО. У ніч на 28 серпня Україна знову звернула увагу на південь, завдаючи ударів по ключових мостах, переправах через річки, складах боєприпасів та російських командних пунктах. Це означало, що коли українська артилерія та авіація атакували фронт, російська сторона не могла розраховувати на підтримку чи координацію. "Коли ми штурмували їх, вони втікали", – сказав чиновник.

Попереду важче випробування – прорив другого рубежу, який охороняє не піхота, а сильніші й мобільніші механізовані частини. Якщо Україні це вдасться, вона матиме всі шанси пройти третю лінію оборони й вийти до берегів Дніпра на північний схід від міста. Це створить серйозні проблеми для 20-25 тис. російських солдатів, дислокованих на західному березі річки, залишивши їм мало надійних шляхів до відступу.

Колишній високий український чиновник сказав, що безпосередньою метою операції був не прямий напад на російські війська в Херсоні, а ослаблення російських позицій навколо міста, сподіваючись змусити їх відступити без руйнівного міського бою.

"Якщо просто візьмемо Херсон, нас і місто обстрілюватимуть з іншого боку річки. Наступ триватиме без поспіху та надмірного ризику", – сказав він.

Українські генерали та офіційні особи місяцями натякали, що готують контрнаступ, щоб повернути Херсон та околиці. З кінця червня Україна використовує надані американцями HIMARS для руйнування мостів через Дніпро, зриваючи постачання боєприпасів та іншої важкої техніки російським силам. Це значною мірою підірвало здатність Росії захищати позиції. Але військові експерти скептично ставляться до того, що в українській армії є сили й засоби для початку масштабного наземного наступу. Минулого тижня деякі українські чиновники применшили значення цієї ідеї та припустили, що їхньою метою є поступове виснаження, а не стрімкий напад.

 

Поки незрозуміло, як далеко Україна може зайти з цими атаками. Західні чиновники описують їх як "формувальні" операції – військовий термін для попередніх атак, спрямованих на ослаблення оборони супротивника перед наступом. Це може описати багато того, що Україна робила з кінця червня, використовуючи HIMARS та іншу зброю для знищення складів боєприпасів, командних пунктів та авіабаз на півдні України.

24 серпня, у День Незалежності України, президент Джо Байден пообіцяв, що США направить додатково військову техніку на $2,98 млрд, включаючи свіжі боєприпаси. Тому українські генерали вважають, що зараз слушний момент для удару. Джерело у ВСУ сказало, що важливо досягти західного берега Дніпра до того, як у Росії з'явиться можливість перекинути через річку підкріплення. Українські командири також можуть вважати, що вікно можливостей зачиняється. Багато російських підрозділів сильно недоукомплектовані, але підходить 3-й армійський корпус РФ, нове формування, оснащене сучасними бронетранспортерами БМП-3 і танками Т-90м. Це може створити велику наступальну силу для росіян у найближчі тижні.

 

Наступні 24 години будуть вирішальними, бо передові війська України вразливі. Росія намагається стримати наступ. Але українці вважають, що перехоплюють ініціативу. Перша фаза цієї війни завершилася ганебним відступом Москви з-під Києва та північної України на початку квітня. Друга завершилася захопленням Росією Сіверськодонецька в Луганській області наприкінці червня. З того часу лінія фронту майже не зрушила за два місяці. Якщо Україна справді знайшла слабке місце в обороні РФ, це може означати початок третьої фази.

"Чому війни легко розпочати й важко закінчити", Foreign Policy, США

Путін – останній світовий лідер, який розпочав війну, вірячи, що перемога буде швидкою та легкою. Він думав, що його початкові військові плани не потребуватимуть багато часу або коштуватимуть не так дорого. Він перебільшив силу Росії, недооцінив рішучість України, прорахувався як відреагують треті сторони. Зараз засвоює болісний урок, який засвоїли багато інших світових лідерів – набагато легше розпочати війну, ніж завершити її.

Недостатньо визнати, що війна завжди ненадійна, що довоєнні оцінки часто є помилковими, що бойові дії часто призводять до непередбачених наслідків, які роблять довоєнні розрахунки недоречними. Лідери, які розглядають можливість війни, повинні розуміти потужні тенденції, через які війни розростаються, коштують дорожче, тривають довше, ніж очікували.

 

По-перше, неможливо заздалегідь знати, наскільки жорстоко чинитиме опір противник. Лідери, які обмірковують напад, найімовірніше, недооцінюють його. Одна з причин цієї тенденції – ідея розглядати свою націю як передову, що перевершує потенційних противників. Вона спонукає агресорів не брати до уваги здатність противника чинити опір. Ніхто не почне війну, якщо визнає, що його противник сильніший, зібраніший і більше налаштований на результат.

По-друге, щойно розпочинається війна, виникає проблема безповоротних втрат. Щойно противники зазнають втрат, їхні лідери захочують досягти достатніх вигод, щоб виправдати жертви. Сім'ї, які втратили близьких, не хочуть, щоб їм казали, що ці жертви були марними. Військові командири могли заздалегідь попереджати про небезпеку війни чи заперечувати проти початкового рішення, але не хочуть брати на себе провину за поразку і використовуватимуть будь-яку нагоду для перемоги. Дозволити неповоротним втратам визначати поточну політику може бути ірраціонально, але це не означає, що цього не буде. Бажання відшкодувати незворотні втрати спонукає кожну зі сторін до розширення військових планів, оскільки вони намагаються дістати вигоди, порівняні з утратами, що зростають.

 

По-третє, війни тривають, бо акт боїв посилює уявлення кожної сторони про іншу. Незалежно від того, наскільки підозрілими чи ворожими були сторони на початку, ці почуття ненависті та підозрілості лише посилюватимуться в міру того, як кожна зі сторін завдає більше смертей, руйнувань і страждань іншій. Бажання помсти цілком природне в цих обставинах, що підживлює прагнення до рішучої перемоги над ворогом, якого дедалі більше зневажають і ненавидять.

По-четверте, у міру затвердіння образу ворога знижується здатність вести переговори. Дипломатичні зв'язки можуть бути розірвані, що ускладнить пряме спілкування, і будь-кого, хто посміє порушити питання про можливість компромісу, імовірно, засудять як зрадника. Навіть якщо переговори розпочнуться, жодна сторона не довірятиме іншій настільки, щоб укласти угоду. Мирне врегулювання зазвичай стикається з проблемами зобов'язань, які супротивник, ймовірно, не виконає, і ця перешкода буде дедалі помітнішою у міру того, як імідж кожної зі сторін в очах іншої погіршується.

У випадку з Україною Зеленський має всі підстави не довіряти Путіну. У цьому випадку Путін теж нікому не довіряє.

По-п'яте, війни також мають потужну тенденцію до ескалації та розширення. Якщо одна сторона програє, вона може розглянути можливість застосувати більшу силу, завдати ударів по нових і небезпечніших цілях чи підняти ставки іншими способами. Недавні вибухи в Криму, небезпечна ситуація на Запорізькій АЕС, як саме може працювати цей процес незалежно від того, хто зрештою несе відповідальність за ці дії. Війни також розширюються через те, що зовнішні сторони втручаються, щоб підтримати одну сторону, як НАТО допомагає Україні від початку війни.

Шоста проблема, яка продовжує війни, – погіршення якості інформації. Перша жертва війни – правда. Хоча країни, що воюють, мають мислити й діяти якомога холоднокровніше, в умовах воєнного часу це робити важко.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Війна з Росією триватиме десятиліттями. Маємо бути готовими" – Олександр Хара

Уряди мають потужні стимули для підтримки громадського духу, повідомляючи хороші новини, приховуючи невдачі й постійно нагадуючи населенню про злу природу ворога. Вони запроваджують цензуру й пригнічують або маргіналізують інакодумців, через що навіть тим, хто всередині, важко мати точну картину того, що насправді відбувається на полі бою. У диктатур є багато способів контролювати те, що знає громадськість, але ця проблема навряд чи невідома демократіям, де ЗМІ часто піддаються патріотичному запалу чи маніпуляціям влади.

І ще одна проблема – у людей, які розпочали війну, мало стимулів закінчувати її до того, як досягнуть чогось, що можна показати як перемогу. Бо погоджуватися на менше означає визнати, що вони сильно облажалися.

Усі війни колись закінчуються, але це слабка втіха, коли витрати набагато перевищують вигоди. Щойно випускаєте на волю псів війни, ніхто не знає, кого вони покусають. Однак можна впевнено сказати, що це займе набагато більше часу й коштуватиме набагато більше, ніж ви вважаєте.

"Ексгенералу СБУ, який допоміг росіянам захопити ЧАЕС, можуть надати притулок в РФ в обмін на свідчення проти Зеленського", The Insider, Латвія

Колишнього керівника Головного управління внутрішньої безпеки СБУ Андрія Наумова затримали в Сербії ще 7 червня. Разом з ним в авто був український підприємець, громадянин Німеччини Олександр Акст, фігурант багатьох журналістських розслідувань щодо контрабанди в Україні.

Авто, яким вони їхали, зупинили на прикордоннім посту під час спробу перетину кордону між Сербією і Північною Македонією. Наумов після втечі з України кілька місяців жив у Німеччині, потім йому вдалося перетнути кордони ЄС разом з незадекларованими цінностями й потрапити в Сербію.

Кортеж Наумова з грошима й коштовностями спішно залишив Україну за кілька годин до початку війни. Для втечі він використав кілька мікроавтобусів, навантажених грошима й коштовностями, зокрема діамантами. Авто їхали в Німеччину, де колишній бригадний генерал переховувався до свого затримання в Сербії.

Кар'єра Наумова в силових структурах була тісно пов'язана з головою СБУ Іваном Бакановим. Він вважався протеже Баканова. У ЗМІ його навіть називали "гаманцем Баканова".

Після втечі Наумов втратив генеральське звання. Президент Зеленський розжалував його 31 березня. У липні посаду голови СБУ втратив і Баканов. Верховна Рада ухвалила рішення Зеленського про його відставку через велику кількість випадків колабораціонізму серед співробітників СБУ.

 

Наумов очолював Головне управління внутрішньої безпеки СБУ з літа 2019 року до липня 2021-го. До цього керував держпідприємством "Центр організаційно-технічного та інформаційного забезпечення управління зоною відчуження". За своєю діяльністю міг знати й збирати відомості, що становлять держтаємницю про системи безпеки об'єктів ЧАЕС.

Зараз Державне бюро розслідувань України займається кримінальним провадженням за фактом можливої держзради Наумова.

У липні стало відомо, що ще один офіцер СБУ, полковник Валентин Вітер, підозрюється в держзраді у зв'язку з подіями на ЧАЕС. Коли стало відомо, що російські війська рухаються на ЧАЕС, Вітер зателефонував командиру Нацгвардії, який був на АЕС, і сказав: "Пожалій своїх людей". Контакти з людьми, які відповідали за безпеку ЧАЕС, російські агенти почали встановлювати наприкінці 2021 року. Зараз щодо них відкрито щонайменше три розслідування, фігурантом одного став Наумов.

Джерела в українських спецслужбах вважають, що Наумов міг передати російським спецслужбам відомості, що дозволили російській армії швидко захопити територію зони відчуження ЧАЕС. Вона місяць була під контролем російських військ доти, доки вони не відступили з Київської області у березні.

Наумов після затримання в Сербії перебувають у слідчому ізоляторі міста Ніш. В авто BMW, на якому він намагався перетнути кордон, було €600 тис. готівкою, велика сума в доларах, дорогоцінне каміння, зокрема діаманти. За контрабанду цінностей, за сербськими законами, йому загрожує до 12 років тюрми, але він може уникнути відповідальності. Гроші Наумов приготував для хабаря сербським чиновникам, щоб уникнути екстрадиції на батьківщину. Він також відмовився від консульської допомоги посольства України, натомість ним зацікавилися в Росії.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Неймовірні втрати росіян послаблюватимуть Росію, робитимуть її поступливішою" – Стівен Бланк

Колишній генерал може взяти участь у постановковому суді над президентом Зеленським, який готує влада Росії. Наумов має стати одним з головних учасників процесу як свідок-силовик. Високий експрацівник СБУ має заявити "про геноцид мирного населення Донбасу" нібито за наказом Зеленського.

Джерело в силових структурах повідомило, що після початку війни, перебуваючи "в бігах", Наумов був в Австрії, де зустрічався з бізнесменом Дмитром Фірташем, одним з організаторів "газової схеми" між РФ та Україною під час перших двох термінів Путіна, екстрадиції якого домагаються США. Розмова Наумова з Фірташем тривала трохи більш як півтори години. У Сербії Наумов збирався дати великий хабар за гарантії особистої безпеки. Росія запропонувала Наумову "притулок" в обмін на свідчення проти Зеленського. У Сербії питанням передавання Наумова Росії опікується глава МВС Олександр Вулін.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Ситуація в Херсоні – головна інтрига військового протистояння між Росією та Україною" – Сергій Згурець

23 серпня глава МВС Сербії зустрівся в Москві із секретарем Ради безпеки РФ Миколою Патрушевим. В офіційному звіті про зустріч нічого не йдеться про долю Наумова, але за словами джерел, це питання обговорювали. Вулін вже давав послуги російській владі. 2021 року він передав Патрушеву прослуховування розмов російських опозиціонерів у Сербії. Після відправлення втікача українського ексгенерала, Вулін може й сам переїхати до Москви. Він очікує на призначення на посаду посла Сербії в РФ.

Наумова українські журналісти неодноразово пов'язували з "кришуванням" контрабанди, а його напарник Акст відомий як "король контрабанди" під контролем покровителів із СБУ. 2020-го році його називали організатором схеми незаконного ввезення контейнерів з одягом та іншими товарами через одеський порт на суму в десятки мільйонів доларів. Пізніше журналісти звинувачували Акста в організації схеми контрабанди дорогої електроніки під виглядом приватних посилок, надісланих через підконтрольну йому фірму "Преміум-Пакет", яка обробляла сотні тисяч відправлень на рік. Прикриттям цього бізнесу в СБУ займався Наумов.

×