понеділок, 28 січня 2013 00:15

Тут живе усе начальство

Автор: фото: Тетяна САРАХАН
  У багатоквартирному будинку по вулиці Свердлова у ”білому” кварталі селища Глухівці Козятинського району всі жителі встановили супутникові антени. Від звичайних антен телевізори тут не показують
У багатоквартирному будинку по вулиці Свердлова у ”білому” кварталі селища Глухівці Козятинського району всі жителі встановили супутникові антени. Від звичайних антен телевізори тут не показують

Жителі селища Глухівці Козятинського району поділили своє село умовно на "чорний" і "білий" квартал. У першому живуть переважно пенсіонери та інваліди в довоєнних будинках. У "білому" — чиновники, депутати та бізнесмени. Їхні доми зведені в 1950-х.

У п'ятницю, 18 січня, виходжу на кінцевій зупинці автобуса в центрі села. Питаю перехожих, як пройти у "чорний" квартал.

— Так у ньому ж стоїте! Хіба не видно, шо тут "чорні" люди живуть? Колись тут сильно побили хлопців біля клубу. Довго шукали, хто це зробив, але не знайшли. Того й назвали чорним, — йде до крамниці літній чоловік у валянках і потертих штанях, називається Іваном. — Як тілько вечір, надворі — тьомная ночь. Наш квартал не світиться. Зате в "білому" все сіяє.

60-річна Валентина Маковіцька розповідає про життя в "чорному" кварталі:

— Як обращаємся за помощю до сільського голови, зразу отвєт: нема грошей. Уже другий рік голова виділяє гроші на побєлку, але замість побєлки на кладбищі поставили бетонний забор, щоб покойніки не втікли. А ще туди планірує провести свєт. А люди в "чорному" кварталі п'ятий рік мучаться без свєту. У под'єздах хоч у морду дай. Рано встаємо в сарай, сходи обісцяні, купи наваляні. Заходжу в хату, а капці в гамні й так смердить шо ну.

За 150 м від центральної дороги вряд розташовані 12 однакових облуплених двоповерхових будинків. На деяких помітні тріщини. Вхідні дерев'яні двері в дірках, тримаються на одному завісі. Щоб зайти, пригинаюся.

— Як весна приходе, под'єзд заливає водою. Чоботи і галоші напоготові тримаю, — виходить із будинку 67-річна Олена Чернюк. — Постоянно пишемо просьби помощі в сільраду, у район, область. Та писанина нічо не дає. Із десяток заяв вислали, щоб зрізали трухляві дерева, а вони й досі стоять.

Стіни в будинку потріскані, осипаються. Ліхтарів немає.

— Нам би хоч лампочку вкрутили, а ремонт самі зробимо. Так вони нам предлагають провести проводку з квартіри і самим оплачувати свєт на площадці, — каже Катерина Романчук. — Ми не проти. Тільки за условія, що "білі" люди почнуть теж самі платити за свєт у под'єздах. За них зараз платить сільська рада.

Жителі справляють потреби у відра, бо каналізація давно забита. Із люка тече чорна вода. Її сморід чути за 50 м. Старі туалети надворі напіврозвалені. Під сусіднім будинком лежать старі віконні рами. На другому поверсі роблять ремонт.

— На квартірній черзі чотири роки простояла. Просила квартіру в "білому" кварталі, дали розвалюху в "чорному". У мене ж п'ятеро дітей, — колихає в колясці 4-місячну Ілону Катерина Гуляс, 35 років. — Обідно, бо в пятіетажці бившому дірєктору каолінкомбінату, який даже не був приписаний у селі, дали 4-комнатну квартіру в "білому" кварталі. Там же виділили квадратні метри контрольору по газу, хоча в неї є дом і ще одна квартира.

По обіді йду в "білий" квартал, де розташовані сім 5-поверхових будинків. Від "чорного" його відмежовує долина завдовжки 500 м. Будинки обгороджені бетонним парканом. Над дорогою лежить купа сміття. Кажуть, його тут вивозять вчасно. На видному місці покладена жіноча сумка із замші, майже нова.

— У нас таке не викидають, а тут ніхто на неї і не дивиться. Тут живе еліта Глухівців і Козятина, усе начальство. Мають зарплати вп'ятеро вищі за наші. У них зв'язки, — підіймає вказівний палець вгору Валентина Маковіцька.

Поряд — новий дитсадок, кілька магазинів, дитячий майданчик і парк. Біля під'їздів стоять іномарки. Перший поверх побілений і пофарбований зеленою фарбою. На стінах приклеєні скотчем рекламні плакати з моделями. Усі двері до квартир броньовані. Поверхом вище вмикаємо світло на сходах.

— Тут живе депутат селищної ради, — каже Тетяна Староселець. — У сусідньому домі наш селищний голова жив торік. Тепер наймає домік у центрі села, бо вдруге женився.

Із сільським головою 55-річним Олександром Нечипуроком спілкуємося в сільраді.

— Та то самі люди село й поділили. Для мене всі рівні, — пояснює. — Вони вперлися, що їм треба лампочку в під'їзді. Але спочатку треба знайти гроші, щоб справити світло на їхній вулиці. Щоб зробити освітлення в одному під'їзді, треба 2 тисячі гривень. Загалом обійдеться в 50 тисяч гривень. А їх у бюджеті немає. Бо в нас він зменшився на 2 мільйони. Плату за надри забрали в державний бюджет. Нам лишили одну пилюку і радіацію.

Зараз ви читаєте новину «Тут живе усе начальство». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі