"Сережки, кольє з діамантами та вишукані персні, побалуйте себе і хоча б на день станьте принцесою", — такі оголошення розклеїв 49-річний Михайло Барчук на зупинках у Вінниці. Нижче дрібними буквами дописано, що напрокат дає вироби із золота та срібла.
Телефоную за вказаним номером. Михайло запрошує у пункт прокату в мікрорайоні Вишенька. Він винаймає однокімнатну квартиру. Приходжу в зазначений час, кілька разів стукаю у двері, але ніхто не відчиняє. Власник дзвонить на мобільний, уточнює, чи мені за прокатом. Лише після того впускає.
В однокімнатному помешканні тісно. Крім мене, пара вибирає кольє.
— Нет, Маришечка, это блеклое, — оцінює чоловік кольє з камінцями Сваровські. Він у зеленій куртці, рукави трохи потерті. Мне чорну шапку. Одягнений скромно. — Якщо удівляти родствєнніков, то по полной. Бери брильянты.
Дістає з гаманця кілька двохсоток і віддає Михайлові. Той оформляє договір, просить заповнити анкету.
— Мужчина робить пропозицію. На Різдво їдуть до її батьків, так от він, щоб їх здивувати, взяв напрокат, — пояснює Михайло, коли зачиняються двері за парою. — Хоче, щоб думали, що зять багатий, а дєнєг реально нема. Він програміст якийсь. Вона то лі продавцом робе, то лі десь у швейній мастерскій. У мене часті клієнти. Найчастіше брали вироби зі срібла. Сьогодні рішили шикануть. Таке кольє півтори тищі у прокаті. Взяли на три дні.
Розкладає на столі перед входом вироби зі срібла та золота. Цікавиться, що братиму. Кажу, треба обручка з діамантами. Доки він шукає, роздивляюся житло. В задньому кутку стоїть диван. Уся квартира заставлена металевими сейфами різної величини. На вікнах грубі металеві ґрати.
— Прокат обійдеться у 10 відсотків вартості виробу. Мені треба лишити паспорт і вказати адресу, де плануєте бути у мому виробі, — показує анкети. В одній з них написано: "Їду в село до баби, Куманівка, Козятинський район". — Даю лише по Вінницькій області. Як доведеться їхати забирати, щоб не кататися по всій Україні.
Приміряю обручку з діамантом.
— За таке треба віддати 800 гривень, — пояснює Михайло Васильович. — Даю на добу. Але як тре кудись їхати, дозволяю брати на три. В основному прикраси брали на корпоративи. Приходили статні жіночки, брали кольца, браслєти. Потім як приносять, розказують, як всі ахали.
Обіцяю подумати, чи брати прикрасу напрокат. Коли виходжу, чоловік у спину додає:
— Ви не переживайте, тут краденого нічо нема. Все з мого магазину. Два роки тому я закрив ювелірний салон.
3 
1
Коментарі