Сільський голова Животівки Оратівського району Вінниччини 48-річна Олена Вербова віддає зарплату — 1070 грн — на благоустрій села. На посаді жінка з 2004 року.
— Треба ограду для пам"ятника купити чи робітникам заплатити, чи ветеранам подарунки зібрати. Те, що дають на село, вистачає тільки підтримати його. На розвиток нічого не залишається, — Олена Вербова запрошує до себе в маленький кабінет. — У документах неправильно пишуть. Треба казати "самоврятування", а не "самоврядування".
Олена Федорівна пропонує прогулятися парком до школи.
— Цей сарайчик будували місцеві робітники, яким я платила свою зарплату, — показує на побілену хатку. — По закону ми мали спочатку зробити проект, який коштує 5 тисяч гривень. Та за такі гроші я п"ять сараїв збудую! А без такого плану кошти на будівництво з сільського бюджету брати не можна.
За медпунктом — парк. Жінка ногою відкидає сухе листя з обкладеної плиткою доріжки.
— Колись тут такі зарослі були, — показує на галявину. — Найняла кількох місцевих, заплатила їм, то вони дерева вирізали, територію розчистили.
Дорогою до Будинку культури сільський голова показує на поламані паркани та сходи:
— Тут забори бетонні поставимо. Я вже купила їх. А посередині клумба велика буде, квіти насадимо.
Біля дороги чотири жінки білять дерев"яний паркан вапном.
— Це наші хористки з Будинку культури. Люди часто збираються, щоб зробити щось для села. Із депутатами поділили вулиці, де кожен має підтримувати порядок. Вони в нас не цураються вийти й підмести чи кущі обрізати, — пояснює.
— Навіть пожертвування обліковуються, — сільський голова пропонує піти до церкви. — За вінчання, хрестини, парастас у церкві прибуткові ордери виписуються. Священика ми офіційно на роботу взяли, трудову книжку оформили.
Виходить священик Микола Кльоцко, 25 років.
— На майбутнє матиму пенсію, — почувши розмову, підходить він. — Я ж не знаю, чи буду здоровий на старості.
Олена Вербова народилася у селищі Гребінки Васильківського району на Київщині. Жила з чоловіком Іваном Вакуловичем у столиці, працювала посадовцем військової будівельної організації. Після виходу на пенсію переїхали до Животівки, на батьківщину чоловіка.
— Він у мене тільки й чекає, коли я "строк відсиджу", — сміється жінка. — Я ж спочатку й усю "генеральську" пенсію, більше двох тисяч гривень, на село віддавала.
3 
35413
Коментарі