Чотири роки тому вчителька математики Людмила Загреб із cелища Чечельник дала перше шлюбне оголошення в обласну газету.
— Мені тоді був 31 рік, — згадує жінка. — Я зловила себе на думці, що в моєму житті, крім чужих дітей і села, не було нічого. Скільки можна віддавати свої нерви, здоров"я і любов? Треба і про своїх дітей думати. У селі кандидатів у женихи не було. Тому вирішила знайомитися через оголошення.
Людмила не була одружена. Про це вказала в оголошенні: "Серйозна дівчина, 31 рік, для створення красивої, дружної та щасливої сім"ї познайомиться з порядним хлопцем, який вірить у почуття". У відповідь прийшли зо 30 листів.
— Хто писав телефон — одразу дзвонила і вже попередньо визначала для себе, чи буду спілкуватися з цим чоловіком, — каже. — Відсотків 30 відсіялося одразу. Ну про що можна говорити, якщо потенційний жених не вітається і даже до побачення не каже?
Людмила вибрала кількох кандидатів і призначила всім зустріч у Вінниці в один день, але в різний час. Потім довелося ще двічі їздити у Вінницю на зустрічі.
— Я зовсім не встидалася, бо мала мету — вийти заміж і виїхати жити до Вінниці. Сприймала все це, як бойові дії, — розповідає. — Дуже близько до серця не приймала деяких дурнуватих хлопців. Просто розверталася і йшла.
Людмила дала ще кілька оголошень в інші газети і зрозуміла, що їздити навіть щотижня за 180 км не може.
— Вирішила, що треба залишати роботу в школі й переїжджати у Вінницю. Крім того, коли казала, що я з села, деякі відверто кривилися, — каже жінка.
У Вінниці Людмила зняла однокімнатну квартиру, влаштувалася секретарем у страхову компанію і продовжила пошуки. Коли познайомилася з Олегом, у неї залишалися невідкриті конверти від вісьмох хлопців.
— Поговорила з Олегом і зрозуміла, що хочу бути з ним, — усміхається. — Приємний, має власну фірму, що займається будматеріалами, є двоповерховий будинок на П"ятничанах, дві машини. І поговорити з ним було про що.
Людмила зустрічалася з Олегом чотири місяці, коли помітила неймовірну скупість чоловіка.
— Ми жодного разу не пішли в кафе. Весь час гуляли містом, сиділи на лавочці в парку. Один раз затягнула його в кінотеатр. А коли там попросила купити соку, Олег сказав, що в кінотеатрах тільки гроші луплять, і тому побіг на вулицю в найближчий магазин і купив півлітрову пляшечку газіровки. Він мене навіть із друзями не познайомив!
Пізніше Людмила дізналася, що Олег узагалі не бачить її дружиною. Тому порвала з ним.
У нього є двоповерховий будинок і дві машини
— Я дістала тих вісім листів, що залишилися ще з весни, і почала дзвонити. Звичайно, я чекала, що мене пошлють чи не захочуть говорити. Так і було. Один відмовився, інший сказав, що вже є дівчина, третій просто засміявся і сказав, що передумав. Але я не зупинялася і набрала номер Володимира. Він погодився зустрітися.
Людмила побачила, що 39-річний Володимир не був схожим на головного спеціаліста управління облдержадміністрації.
— Дуже худий, в окулярах із великим скельцями, було видно, що його давно не торкалася жіноча рука, — сміється Людмила. — Але він дивився на мене такими закоханими очима, робив усе, що я попрошу. Я тільки подумаю — і вже маю. Зрозуміла, що з такою людиною не пропаду. Правда, довелося трохи поміняти його імідж і замінити окуляри.
Людмила згадала, що протягом усього пошуку вона також щовечора молилася: "Господи! Ти один знаєш, хто мені потрібен. Ти бачиш, як я хочу вирватися з цього села, пошли мені таку людину, з якою я буду щаслива. Я прийму будь-кого, коли знатиму, що він від Тебе".
За кілька місяців 2007 року Людмила та Володимир одружилися. Узяли іпотечний кредит в "Укрсиббанку". На перший внесок гроші зібрав Володимир. Пара купила двокімнатну сталінку за $40 тис. Ще за рік у них народився син Георгій.
— Ми щасливі, бо все життя шукали одне одного. Ні я, ні Вова не були одруженими. А свій рецепт щастя я вивела сама — поставити мету, побачити себе заміжньою і головне — не зупинятися і не боятися чиїхось кривих поглядів. Ті хлопці, що мене втратили, вже й забули мене, а я щаслива, бо завдяки цьому маю сьогодні чоловіка і сина.
8 
35413
Коментарі