Я купила модну сумочку з чорного штучного хутра зі стразами. А потім думаю: навіщо мені ця міщанська торба? Почала згадувати, що змусило придбати її. І зрозуміла: довгі ноги.
Бачила таку сумку в однієї панянки на Хрещатику. Вона несла себе по вулиці в короткій норковій шубці, у високих чоботах, що доходили до міні-спідниці. Про кінцівки, як у тієї кралі, один мій колега каже: "Якби мені такі ноги, я б на руках ходив!"
Я була вражена тією довгоногою так, що купила сумку — як у неї. Удома запхнула покупку на антресолі, дивлюсь телик. А там серіал для ущербних тіток — "Не родись красивой". Культове мило. Його рейтинг у народі значно вищий, ніж у "Майстра і Маргарити". Катя Пушкарьова зі своїми залізяками на щелепах і дурнуватим вбранням з блошиного ринку — ефективна й безплатна психотерапія для таких, як я.
"Якби мені такі ноги, я б на руках ходив!"
Подивишся на цю Попелюшку з півгодини, і відчуваєш, як самооцінка зростає. Глянеш у дзеркало: і ніс уже не такий довгий, і зморщок не видно, і очиці блищать. А усмішка — майже Голлівуд.
Узяла альбом з фотографіями. Там — лиш ті "застиглі моменти", на яких я собі подобаюся. Ось шкільна фотка, де моя географічка Жанна Григорівна — із зеленим волоссям: фарбувалася і хну перетримала. На урок прийшла, мов кікімора болотяна. Ми сміялися. А Ж. Г. гордо підняла зелену голову й заявила: "Так, я не красуня, але скажено приваблива!" Клас їй аплодував.
"Скажено" привабливу географічку я не забуду ніколи. А сумку подарую подрузі. В неї, здається, ноги як треба.
1 
1
Коментарі