— Найважче витримати перші чотири удари. Потім не так болить. Мені бойовики нарахували сім смертних вироків: за те, що прапор ДНР зняв над Слов'янськом, а український підняв. За те, що у Нацгвардії був. Думав розстріляють, — розповідає телефоном 46-річний Іван Журавльов. Пробув у полоні місяць. Тепер лікується в Київському госпіталі.
Іван живе з сім'єю в місті Корсунь-Шевченківський на Черкащині. З дружиною виховують трьох дітей. Воював в Афганістані, був на Майдані. На Донбас поїхав добровольцем.
— Дивився, як забирають молодих в армію. І рішив, краще я піду, ніж вони. У військкоматі сказали — не візьмуть, бо мені 46 років. А брали до 45. То поїхав до Києва. Там 5 травня записався до Національної гвардії. Три тижні був на підготовці, потім нас відправили в зону АТО. Сім'я не одобрила цього.
Спочатку Журавльов служив у другому батальйоні Нацгвардії. Був розвідником. Після того, як батальйон розформували, мобілізували до армії. Брав участь у боях під Слов'янськом. З товаришем Василем Ковальчуком підняли український прапор після звільнення міста. Після Слов'янська воював на Савур-Могилі.
— 19 серпня мене контузило. В штабі казали, що за пораненими виїхали дві машини. Але ніхто не доїхав. Потім дізнався, що одне авто розстріляли, там були чотири людини. Екіпаж другої взяли в полон, — говорить Іван Журавльов. — 24 серпня прорвалася одна машина. Мене і ще трьох поранених забрали, поїхали назад. По дорозі нас чекали. Одну засідку ми з боєм проскочили. А от далі вони вигнали БМП на дорогу. Водій різко затормозив, машина декілька разів перевернулася. Ми всі випали. Бойовики підбігли і почали бити прикладами. Їх було чоловік 12. Далі пам'ятаю погано. Знаю, що вони перевірили документи. Мене чомусь залишили в живих, а решту розстріляли. Наш водій втік. Сказав, що мене вбили. Бойовики відвезли до лікарні. Була сильно розбита голова. Її позашивали. 25 серпня перевезли до донецького СБУ. Полонених тримали у кімнаті для речових доказів. Було нас там спочатку чоловік 100: внутрішні війська, батальйон "Донбас" і армійці. Місця було дуже мало. Спали на полицях для вещдоків. Іноді бойовики заходили й били кого попало. Називали бендерами, укропами, виродками. Днів через 10 частину людей перевели до підвалу. Там уже ми спали хто на чому. Хто дощечку підмостить, хто на стільці. Годували двічі на день. Невеличка чашечка пшеничної каші і кусочок хліба. Весь час думав, що мене розстріляють. Віддавав іноді свою пайку хлопцям, бо вони такі худі. Сам схуд на 20 кілограмів. Вдалося зателефонувати додому. Охоронець дав подзвонити. Єдиний номер, який пам'ятав — домашній. Встиг сказати: живий.
Всіх полонених водили на допити.
— Це тривало годину, а бувало, і півдня. Дехто не повертався. Мене спочатку не водили. Днів через 12, коли шви зняли, повели. Слідчий питав про те, чим займався в АТО, яка була наша ціль, про плани та переміщення військ. Нічого не казав, то мене били щодня.
21 вересня Івана Журавльова та ще 27 бійців обміняли на терористів.
— Бойовики сказали, що на розстріл ведуть. Спитали про останнє бажання. Попросив води напитися. Потім посадили в машину і повезли. Думав на розстріл, а привезли на обмін.
3 
1
Коментарі
1