"Народилася під час війни, та й помру, певно, з війною"

8 травня о 9.45 біля пам'ятника жертвам комуністичного режиму на пл. Шашкевича у Львові дві жінки, на вигляд років 75, тримають гвоздики.

— Мало людей сьогодні прийшли. Я сама в останню хвилину дізналася від сусідки. Вона від комуністів добре натерпілася. Теж би прийшла, але злягла. Її двох синів в АТО забрали. Один цілий тиждень не дзвонив, собі місця не знаходила. На вулиці зомліла, тиск підскочив. Тоді об'явився. Каже, в окопі сиділи — не міг подзвонити, — говорить худа низька жінка. Співрозмовниця її називає Надією Петрівною.

— Я дитиною була, коли нас на Сибір вивезли, — зітхає вища. — Народилася під час війни, та й помру, певно, з війною.

Усі беруть лампадки. Колоною рушають до колишньої в'язниці концтабору.

— Сьогодні жодного ветерана нема. Вони завтра прийдуть, коли безкоштовно 100 грамів наливають, — каже Володимир Васильович у чорному капелюсі. Під руку веде жінку в білому довгому пальті.

— Та їх вже небагато залишилося. Не всі ходити можуть. Як би там не було, але вони воювали — не боялися. Нині хлопцям треба в них повчитися. Зустріла колишнього ухажора доньки. Уже три рази повістку приносили, а й разу до рук не взяв. Зараз документи виробляє, за кордон поїде. Каже: "Учасники АТО через 10 років будуть, як нині афганці. Ті щось вимагають, а їм відповідають: вас ніхто туди не посилав". Я прийшла додому і за голову схопилася: як Путін до Львова дійде — нас не буде кому захистити.

9 травня до постаменту Слави на вул. Пасічній, йде 85-річна жінка. Її під руку тримає молодша, несе букет червоних тюльпанів і нарцисів.

— Бабушка, в Донецке, говорят, кушать нечего. Магазины пустые, — голосно говорить молодша.

— Оксаночка, это война. Я помню как тётя получила письмо от своей сестры из Ленинграда, когда блокада была. Писала: у нас уже птицы не летают, собаки не гавкают, кошек нет. Страшно, когда о людях никто не думает, в Донецке сейчас именно так, — відказує старша.

О 10.30 біля могил загиблих радянських солдатів стоять двоє чоловіків у камуфляжному одязі.

— До 12.00 усі розійдуться. Оксана м'ясо ще вчора намаринувала. В неї шашлик завжди офігенний виходить. Бери свою, разом підемо, — шепоче до колеги чоловік у чорних окулярах.