— Зараз Маріуполь просто так не візьмеш, бо наші війська добре закріпилися. Але є два слабкі місця, — говорить колишній боєць добровольчого батальйону "Азов" 25-річний Юліан Матвійчук із Полтави. Три з половиною місяця служив гранатометником у Маріуполі на Донеччині. Нині у відпустці, вирішив перейти до батальйону "Січ". Хоче поїхати захищати донецький аеропорт.
— Перше — місто Волноваха. Воно під нашим контролем, але зовсім не закрите. Якщо росіяни туди прорвуться, то зможуть узяти Маріуполь у кільце. Тоді знов буде Іловайськ. Друге слабке місце — прибережна зона Азовського моря. "Азов" контролював невелику її частину — два маяки та порт для суховантажних кораблів. Елементарно треба поставити через кожні 20 метрів бетонні споруди для кулеметів, прикрити їх. Пляж обгородити колючим дротом, щоб не пройшла піхота. Підмоги з моря від нашого флоту можна не чекати. Бо три кораблі, що стояли в Азовському морі, потопили. А з Одеси не пройдуть через Керченську протоку.
Коли росіяни наступатимуть на місто?
— Путін намагатиметься встигнути до зими. Мабуть, застосує флот. Десант висадиться десь у спальних районах. Тоді війна триватиме в місті. Якщо росіяни надумають узяти Маріуполь із суші, дійдуть тільки до крайнього району. Там наші артилеристи їх накриють.
Наші бійці готові обороняти місто?
— Так. Вони поїхали туди воювати. Відсотків 60 "Азову" люди дуже патріотичні. Там великий інтернаціональний прошарок — хорвати, буряти, шведи. Разом з українцями знайшли себе в правій ідеології. Інколи сваряться, хто більший патріот. Заїжджали в Старобешеве, кричали: Слава Україні. Там люди до цього не звикли, розцінюють як фашизм. Але хлопці з легкістю готові віддати життя за державу. Мають великі надії на нового міністра оборони Полторака. В Нацгвардії, якою він керував, дуже добре про нього відзиваються.
Як діє російська армія?
— Їхня тактика — залишити руїни, біля Новоазовська знищили три населені пункти. Але не такі страшні, як про себе говорять. Перед нападом на Новоазовськ кинули одну свою колону. Наша артилерія їх обстріляла. Тоді росіяни викликали на підмогу авіацію. І їхній літак лупив по своїй же колоні. Подумали, що то українська техніка. Мовляв, їхня не може так горіти. Надто самовпевнені.
Як маріупольці ставляться до українських солдатів?
— Зразу в усьому звинувачували нас. Мовляв, ми перші прийшли до них зі зброєю. В 20-х числах у Маріуполі зарплатні дні. Нам доводилося укріплювати КПП. Бо ввечері після кабаків місцеві приходили і викручували з рук автомати, мусили застосовувати силу. Тепер такого немає. Йде мама з донькою, дитина лиже морозиво і солдатові дає. Приносять пепсі, яблука, воду. Один чоловік працює на рибній фірмі. Припер 60 кілограмів морожених бичків. Кухарі нам насмажили. Буває після 4-годинної зміни на КПП по два мішки продуктів приносимо.
Серед мирних багато сепаратистів?
— На бій у Широкиному виїхали майже всі "азовці", на базі залишилися з десяток. Розказували: тільки-но ми за межі міста, по вулицях почали їздити машини. Кричали: "ДНР идет. Они наши вызволители". Ми повернулися — поховалися, як миші. Але місцеві люди таких здають. При нас говорять з ними по телефону. Сепаратисти не соромляться зливати інформацію про українську армію. Ми все записуємо, виїжджаємо на адресу, вибиваємо двері, кладемо мордою в підлогу. В Оленівці взяли сільського голову, який вербував бойовиків. Передали в СБУ. Потім взнали, що його викупили і він десь у Росії. В Старобешевому місцевий священик направляв на нас гранатомет, здав терористам наші позиції.
3 
1
Коментарі