У неділю близько 12.00 на Бессарабському ринку — найдорожчому в Києві — з десяток покупців. Жінки беруть зелень, помідори і молоду картоплю. Продавці накладають у миски великі добірні чорні вишні й полуницю.
— Купуйте. Свіжа, українська. Вранці привезли з Черкас, — припрошує темноволоса огрядна жінка, років 40, у чорній футболці та зеленому довгому фартусі.
Каже, збирають о п'ятій ранку і привозять на базар. За кілограм хоче 70 грн, але може віддати за 50. Нектарин з Іспанії — по 100 грн/кг. Але погоджується скинути 20 грн. Дякуємо та йдемо. Продавщиця робить гримасу і перешіптується із сусідкою.
З напарником домовляємося, що він запитує ціну англійською, я згодом — українською.
Сивий продавець, років 60, усміхається і показує товар. На прилавку близько шести видів сала — тонке, із м'ясом, товстіше. Одне — м'якше, друге — жорсткіше. Останнє продають найдешевше.
Цікавимося англійською, скільки коштує шматок.
— Не ферштейн. Зараз позву когось, — жестом підзиває сусідку, років 25. Він називає ціну, вона перекладає англійською.
— Ось це 60 коштує. Візьміть. Дуже м'яке, — показує найтовстіший шматок.
За годину запитую про те саме сало українською. Продавець радить узяти тонке за 20 грн або товсте за 40.
Дві молоді жінки торгують квітами. Одна складає великий букет із світло-рожевих півоній, друга пирскає водою з пляшки на високі червоні троянди. Цікавимося англійською, скільки коштує найбільша троянда. Дівчина не розуміє, винувато усміхається. Напарниця каже: 30. Питаємо — за букет чи за одну квітку. Здогадуються про що мова, лише коли показуємо один палець.
За кілограм домашньої шинки просять 110 грн. Після кількох хвилин підрахунку на калькуляторі згодні продати іноземцю півкіло за 70 грн. 1 кг молодої картоплі — 25 грн. При виході з ринку є супермаркет "Білла". Сала там немає. Картопля — утричі дешевша, нектарин — удвічі.
За годину ринок оживає. Кілька іноземців голосно розмовляють англійською, сміються. Дехто має великі напівпрофесійні фотоапарати.
До жінок, що торгують шинкою, підходить пара. Обом років по 35. Низький чоловік з чорною бородою у блейзері, білій футболці і джинсових шортах тримає за руку коротко стрижену фарбовану білявку. Вона вища за супутника на півголови. На ній світле легке пальто, фіолетовий шарф та чорні босоніжки. Затемнених окулярів не скидає.
Чоловік показує на сало. Продавщиця відрізає шматок. Іноземець куштує, повільно жує. Її сусідка теж нарізає свою продукцію. Тримає шматок на довгому ножі і припрошує російською скуштувати. Чоловік сміється, гладить чималого живота й відмовляється. Але після вмовлянь бере. Сало падає на землю. Покупець нахиляється, щоб підняти. Продавщиці мало не вистрибують із-за прилавків.
— Нет-нет, не поднимайте! Мы сами! — кричать і махають руками.
Іноземець тримає брудне сало. Очима шукає смітник, якого немає поблизу. Акуратно замотує у паперову хустинку. Супутниця мовчки стоїть осторонь. Платять 25 грн за невеликий шматок шинки й ідуть шукати кіоск із хлібом.
Біля виходу 39-річний Алі з Арабських Еміратів купує телячі ребра. Просить англійською порубати їх на три частини. Продавщиця не розуміє. Він ребром долоні рубає по м'ясу.
— Сиксті (шістдесят. — "ГПУ"), — каже продавщиця.
Алі округлює очі, перепитує. Жінка повільно пише на калькуляторі цифру 60.
— Зняв тут неподалік квартиру. Хочу приготувати плов. Україна чудова, але важко, якщо не знаєш мови. Ходжу і дивуюся. Європейське місто, а люди не знають англійської, — Алі хоче також побачити Харків та Ялту. В Дубаї його чекають дочка і дружина. — У вас дуже гарні дівчата. Був у нічному клубі на дискотеці. Приїду додому й обов'язково пораджу друзям побувати в Києві.
До Євро-2012 продавці обіцяють не піднімати ціни.
— Іноземці дуже розбирають огірки, помідори Волове серце, редиску, полуницю. Зараз ходять переважно пенсіонери. Жартуємо, що збігаються на запах. Бо привозимо ж усе з городу, свіже. Вони купують небагато — по 100-200 грам. Більше дивляться, ніж беруть, — розповідає 42-річна Тетяна.
Вона знає англійською кілька числівників і слова "великий" та "малий". До Євро обіцяє вивчити ще кілька.
3 
1
Коментарі
4