У неділю по обіді на столичному майдані Незалежності зібралися трохи більш ніж 100 людей. Представники громадської організації "Коаліція учасників помаранчевої революції" встановлюють невелику сцену та колонки. Вмикають пісню "Разом нас багато". Розгортають помаранчеві прапори з написом "Ющенко — так!".
До них долучається Параска Королюк, 70 років. Її знають як бабу Параску. Каже, що Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко мають помиритися:
— От люди говорять, що Ющенко нічого не зробив. Це брехня.
У цей час близько сотні учасників революції збираються у столичному Будинку творчості письменників. Приїхали ті, хто стояв на Майдані п"ять років тому.
— Не ми помилилися на Майдані, а Ющенко помилився після того. Став такий, як Янукович, — говорить 35-річний Андрій Веремієнко з Чернігівщини.
— Неправда! Закінчуй свій виступ, у нас не політичне зібрання! — кричать із зали. Веремієнко зі сльозами йде на своє місце.
Усі надіялися. А тепер до сліз обідно
— Були ми на тому Майдані, який закінчився пшиком, — схлипує киянка Надія Шматок, 82 роки. — Спочатку було неорганізовано все. Люди сиділи голодні, а ми їм носили чай, сало. Усі надіялися. А тепер до сліз обідно, що нічого не вийшло.
Надвечір з"являються активісти "Маршу незадоволених" та кілька представників лівих сил. Несуть прапори з написом "СССР". Учасники помаранчевої революції хапають у них прапори і спалюють.
— Червоним ганчіркам тут не місце! — кричать навздогін "лівим", які розбігаються.
Біля Українського дому збираються люди. Приходить туди й баба Параска. Її не пропускають. Усередину можна потрапити лише за іменними перепустками.
— Кажуть, що мене не знають, — показує на охоронців і йде.
Інші через скляні вікна і двері дивляться у хол. Там встановлений великий екран. На ньому видно, що відбувається в залі. Гостей проводять до виставки з іконами та картинної галереї "Українці у світі". Їх зустрічає брат Віктора Ющенка — Петро Андрійович. Проводить екскурсію:
— Ось це відомий психоаналітик Зіґмунд Фрейд. Мало хто знає, що він родом із Тисмениці на Івано-Франківщині, — показує на портрет.
— Він так говорить і жестикулює, як Віктор Ющенко, — шепоче позаду жінка. — Ви, часом, не брат Віктора Андрійовича?
Той усміхається, продовжує розповідати.
— Ось це онука Ярослава Мудрого відома як Баварська Блаженна — Едігна. Вона 30 років жила у стовбурі липи. Молилася й роздумувала про Божі справи, зцілювала людей.
— Тикнути б сюди Путіна носом, щоб не вчив нас нашій історії, — каже якийсь чоловік.
На першому поверсі люди розсідаються у залі. Віктора Ющенка з дружиною Катериною зустрічають стоячи. На екрані під бій барабанів показують документальні кадри з помаранчевої революції.
— 22 листопада у Києві йшов сніг, — коментує ведучий. Зі стелі починає падати штучний сніг.
Президент виходить на трибуну, вітає із Днем свободи.
— Події 2004 року залишаться не тільки фактом політичних пристрастей та протистояння. Вони слугуватимуть прикладом відданості свободі, закону і справедливості. Я дякую кожному, хто тоді стояв на Майдані. Справжня свобода — це не лише ідеал, а й засіб досягти кращого життя. Але коли з-поміж хліба і свободи народ обирає хліб, він, зрештою, втрачає свободу.
Да, повернули врємя назад, аж йокнуло на душі
Ющенко вручає почесні нагороди громадським діячам. Свято продовжує концерт.
— Український Майдан не зупинить навіть біла з косою, — каже лідер гурту "Плач Єремії" Тарас Чубай. Присутні сміються.
У черзі біля гардероба люди діляться враженнями.
— Да, повернули врємя назад, аж йокнуло на душі, — каже жінка з Хмельниччини. — Але Ющенко порівняно з 2004-м не такий доступний. Тоді з усіма обнімався, цілувався.
— Чого це ви так! — заступається за президента інша. — Він зі мною поручкався. Якби не Ющенко, нас досі сприймали б, як бидло.
2 
1
Коментарі
1