— На папері все добре, але цілковитого громадянського бажання добровільно переходити на українську мову, запроваджувати її в побуті, житті і спілкуванні нема. Другий рік поспіль діють радіоквоти, ухвалений закон про мову на телебаченні, закон про освіту, але в мовному питанні у суспільстві нічого суттєво не змінилося, — каже мовознавець Юрко Зелений, 46 років. Підбиває підсумки розвитку української мови протягом року.
— Є галузі, в яких використання української мови зменшується, — вважає він. — На початку 2000-х існувало законодавче обмеження і реклама мала бути повністю українською. За Януковича його зняли і не повернули. Багато інтернет-магазинів запускають українську версію, але переклад — недосконалий. Статична інформація більш-менш, а описова залишається російською. Те ж саме з інформаційними сайтами, що мають дві мовні версії. Є чимало статей, які не перекладають українською. Там, де раніше було 50 на 50 і відбувалася поступова українізація, зараз триває зворотний процес. Становище дещо покращилось у видавничій галузі, в нашій дитячій літературі. 15 років тому її взагалі не було, тепер — удосталь. Позитивним є кінодубляж українською. Є зрушення у сфері обслуговування. 30–40 відсотків закладів переходять на українську.
Що було найефективнішим у покращенні становища мови?
— Найефективніший — закон про запровадження квот. Хоча він подіяв не на всіх. Є три-п'ять радіостанцій, які за час дії закону про квоти їх не підняли. Тобто зараз вони, як і до того, транслюють 25 відсотків україномовного продукту, а мало би бути 30. Ніяк не можуть чи не хочуть додати тих 5 процентів. Прикриваються своєю нішевістю, але про цей аргумент можна посперечатись. У Польщі чи Франції всі радіостанції, незалежно від напрямку мовлення, нормально дотримуються квот.
Чи був випадок, пов'язаний із відвертим ігноруванням спілкуватися українською, який обурив найбільше?
— Хочу навести два приклади. Перший — коли український політолог Юрій Романенко на передачі в студії у журналіста Остапа Дроздова відмовився спілкуватися українською, хоча чудово нею володіє. У відповідь на це ведучий, вчинивши свідомий громадянський крок, вигнав гостя. Другий випадок стався нещодавно — 21 грудня. Військовий оглядач Олексій Арестович зробив допис на своїй сторінці у "Фейсбуку" про те, що йому набридло писати тією мовою, якої від нього вимагають. Знову повертається до зручної йому — російської. Хоча раніше його дописи були україномовні і він стверджував, що пише українською саме через свою громадянську позицію.
Що змінилося, порівняно з минулим роком?
— Є незначне зростання присутності української мови на вулицях — в межах статистичної похибки. Явними зміни в мовному питанні стануть тоді, коли в Києві в кожному банку чи магазині до тебе всюди звертатимуться українською. А зараз такого навіть близько нема. Спостерігав, коли україномовні між собою телефоном спілкуються українською, а до мене звертаються російською. Комплекс меншовартості ще є у багатьох.
Як можете оцінити теперішню мовну ситуацію?
— Не бачу ніяких проблисків, що давали б надію на краще. Вся українськість Києва тримається на переселенцях із західних областей. Якщо їх забрати, то в Києві не буде української. Буде обвал показників. Урядовці вже починають говорити, що в нас є російськомовні меншини, яким потрібен відповідний статус. Але меншини визначають за мовно-територіальним принципом, і вони, окрім державної української мови, вивчають ще й свою рідну. Піднімається питання, щоб велося навчання російською, але без територіального принципу. Достатньо наявності людей, які цією мовою розмовляють. Тому для захисників української мови є ще дуже багато роботи.
9 
35413
Коментарі