"Можна побіситися в тиху годину"

14-річна Олена Мовчан із Вінниці щороку відпочиває в літніх таборах:

— І в наших була, і в Крим їздила, і в санаторії, — розказує. — У вінницьких побіситися можна в тиху годину. Після відбою ми так були розійшлися, що вожаті виставили нас на коридор. На слєдующу ніч вилізли у форточку й гуляли лісом. Вони так нічого й не взнали.

Одного разу вожаті змусили нас писати пояснювальні записки, чого не спимо в тиху годину. Кажуть, хай начальник лагєря з вами розбирається. Я сміюся, пишу: "Я не спала під час тихого часу, тому що передавала дзеркало сусідці по кімнаті". А дві дівчини з нашої кімнати розплакалися.

Вожатих обманювали, що до нас батьки приїхали. А самі йшли в магазин по морозиво, чіпси, солодку воду. В ларегі запрєщають це їсти. Наша сусідка розказувала, як їздила провідати свого 9-річного сина. Зайшла в магазин, а він у вино-водочному відділі купляє горілку. Тьотя Оля чуть в обморок не впала! Оказалось, старші хлопці рішили устроїть сабантуй. Їм спіртного не продавали, то вони Колю послали. Нібито для папи купить. І йому ту бутилку продали.

Начальника лагєря й вожатих ставили на коліна

У Євпаторії був суворий розпорядок. Ні минути свободного часу. Рівно 15 хвилин, щоб зібратися. Рівно 15 хвилин, щоб поприбирати в кімнаті. За швабру война шла. Бо їх було дві на весь етаж. І треба вспіть. Я похудала на 4 кілограми, хоч кормили п"ять разів. Зато цікаво. Запам"ятався дельфінарій і свято Нептуна. Начальника лагєря й вожатих ставили на коліна, щоб пощади просили. І поливали їх водою. У мєсних лагерях рідко коли організовували щось класне. Дивляться тільки, щоб ми нікуди не влізли.