На День Києва у суботу, 26 травня, народні майстри вперше за 20 років торгували не на Андріївському узвозі. Незначна їх частина розмістилися на вул. Володимирській — перед початком узвозу. Решта розгорнули ятки на Контрактовій площі.
Близько 70 продавців із картинами, вишиванками, рушниками, ляльками-мотанками, антикваріатом розмістилися біля пам'ятника гетьману Петрові Сагайдачному й на тротуарах уздовж вул. Покровської на столичному Подолі. Проходи вузькі, тому люди йдуть проїжджою частиною. Час від часу вулицею їм сигналять машини.
— Попов забрал у нас День Киева. Праздник обычно проходил на Андреевском спуске, а его еще два года будут достраивать. Там еще столько работы, — каже Віталій Дерев'янко, букініст. Він продає старовинні оголошення часів німецької окупації та сучасні шаржі на політиків. Зачитує оголошення-наказ, який німці на початку війни розвішували по місту: "Всі голуби, що є в Києві, мають бути знищені. Хто після 26 жовтня триматиме їх, той буде розстріляний за саботаж".
— Печально и грустно: мы сейчас тоже живем в состоянии оккупации. Эти хазары из Донецкой и Луганской областей нас просто оккупировали. Они действуют противно. Это не праздник — это плач киевлян, — додає Віталій Дерев'янко.
Близько 14.00 покупців біля яток небагато.
— Узвіз обіцяли відкрити сьогодні. Ми прийшли зранку, але нас не пустили, — каже 30-річна Наталія із Сум. Вона член Клубу індіанської культури. Одягнена в національний індіанський костюм, взута в мокасини. Поруч із нею чоловік із розмальованим синьою та червоною фарбами обличчям. На голові — пір'я. Учасники їхнього клубу знімалися у фільмі "Той Хто Пройшов Крізь Вогонь". Вони щороку в останні вихідні травня їздять у столицю на День Києва, ночують у друзів. — Мало тут радості. Усі ходять-бродять, але не зупиняються. А на Андріївському біля нас завжди толпа стояла.
На узвозі бруківку вже поклали. Робітники ремонтують дах, докладають плитку, метуть вулицю. П'ятеро перехожих спостерігають за ними. Киянка Тетяна Теслюк, 49 років, у довгому платті й крислатому капелюсі, разом із подругами розглядає будинки. Тихо перемовляються, хитають головами.
— День Києва для мене — культове свято. Ми з подружками щороку ходимо дивитися на майстрів Андріївського. Тут, знаєте, дух особливий. Щороку сюди приїжджали вишивальниці із Західної України, гончарі. А цього року — жахливо. Улюблених майстрів немає. Самі перекупники стоять, — каже Тетяна, заплітаючи косу.
З обох боків узвозу стоять міліціонери.
— Вхід заборонений, — чоловік у формі перепиняє жінку, років 35, з рюкзаком на плечах.
— Почему нельзя, если по спуску ходят люди? — обурюється вона.
— Якщо ви в піцерію чи в театр, то проходьте, а якщо просто прогулятися — то не можна, — міліціонер підвищує голос.
— Ты как смеешь так с женщиной разговаривать? Ремнем по заднице тебя надо. Имя фамилию мне быстро! Кто такое распоряжение дал?
Міліціонер ніяковіє, мовчить. Доки жінка лається, інші люди спокійно проходять на узвіз, їх ніхто не запитує, куди йдуть.
Андріївським проїжджає прибиральна машина, підмітає узбіччя. Здіймається пил, люди починають кашляти.
У неділю узвіз відкрили, міліції не було. Людей було в кілька разів більше, ніж у суботу. На тротуарах розмістилася частина продавців сувенірів. Але більшість залишилися за межами узвозу.
1 
1
Коментарі
4