15 грудня 1995 року Європейський суд виніс вердикт у справі скромного бельгійського гравця Марка Босмана, перенісши на футбол принцип вільного пересування робочої сили в межах ЄС.
Брати в лапки слово "революція" в даному випадку не варто. У футбольному світі вона дійсно відбулася, і внаслідок неї, як ведеться, комусь стало дуже добре, а комусь - не дуже. З'явилися клубні збірні світу, в футбол потекли величезні гроші, різко зросли доходи від продажу телевізійних прав. Провідні футболісти стали мільйонерами, збагатилися агенти. Разом з тим збільшився розрив між багатими і бідними, на фінальній стадії Ліги чемпіонів розігрує вузьке коло клубів, втрачена національна самобутність.
За п'ять років до історичного вердикту бельгієць, власне, лише затіяв тяжбу з "Льєжем", не відпускає його в "Дюнкерк" без "відступних", які французький клуб був не в силах виплатити. У той час у багатьох країнах щодо футболістів діяло свого роду тимчасове "кріпосне право" (виняток становили, наприклад, Іспанія і Франція). Виконавши контрактні зобов'язання, гравець не ставав негайно вільним агентом. Футболіст належав формально колишньому клубу протягом ще 30 місяців, і при переході в інший (не зарубіжний) клуб за нього повинні були виплачувати ці самі "відступні". Проти такої винагороди - в бельгійському, зрозуміло, варіанті - і підняв заколот Босман. До того ж він збирався здійснити трансфер в рамках ЄС.
У підсумку він виграв справу, хоча довелося пару років пожити в гаражі і розлучитися з першою дружиною, якій набридли митарства зі скандалістом-невдахою.
Процес був запущений. Бельгієць, вирішуючи приватну проблему, підірвав футбольні кордону в межах ЄС. Адже його адвокати наполягають на тому, що УЄФА порушує принципи співтовариства про вільне пересування робочої сили і вільної конкуренції, що квоти на іноземців (по три людини в команді) носять дискримінаційний характер.
Громадяни ЄС перестали вважатися в клубах легіонерами, південноамериканці взялися отримувати усіма правдами і неправдами європейські паспорти, розшукуючи в "родоводом" італійських, португальських, іспанських та інших предків-вихідців зі Старого Світу. Східноєвропейці, щоби бути хоч якось конкурентоспроможними, теж стали перетворювати свої команди в інтернаціонали.
І саме по ним через вузькість спонсорського ринку вдарив в першу чергу фінансовий fair play, придуманий в УЄФА як міра в боротьбі з лавиною банкрутств.
Заваривши кашу, Босман фактично став інструментом чужих інтересів, хоча, можливо, іноді, за кухлем-другий пива відчуває внутрішнє задоволення від того, що увійшов в історію. Все-таки законодавство, за яким ось уже 25 років живе світовий футбол, носить його ім'я.
При цьому роль цієї особистості в історії в принципі випадкова. Для революції були підготовлені умови, економічні і політичні. Якби не Босман, так хто-небудь інший послужив би її прапором.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 19-річний український талант переходить в "Андерлехт"
Сам же Босман, попрацювавши на благо клубів-грандів і майбутніх поколінь футболістів, залишився біля розбитого корита. Він надовго впав у депресію і був змушений у 2010 році запросити соціальну допомогу. У 2013 році влаштувався в комунальну службу в бельгійському місті Аван, що під Льєжем, опинившись - іронія долі - біля футболу: "революціонер" підстригав газон на місцевому футбольному полі. Потім, він цю роботу, судячи з усього, втратив, бо півроку тому брюссельська газета La Capitale повідомила: Босману відмовили у фінансовій підтримці. Протягом декількох років він отримував щомісяця по 570 євро, що дозволяло утримувати двох дітей і стареньку матір, але, врешті-решт, в організації, що відає соціальними допомогами, прийшли до висновку, що людина докладав недостатньо зусиль для пошуку роботи. Сам він при цьому наголошував на тому, що в 51 рік десь працевлаштуватися проблемно.
3 
4166
Коментарі