Наложниць для Людовика XV готували з 9-річного віку

Подружня зрада і позашлюбні зв'язки в період Середньовіччя вважалися смертним гріхом, який можна було спокутувати лише смертю. Але мало хто знає, що деякий час Церква не забороняла і навіть заохочувала проституцію, вважаючи її неминучим злом.

І хоча Церква всіляко висловлювала незадоволення і навіть осуд сексуального життя, до благородних перелюбців і прелюбок ставлення Церкви було дещо більш поблажливим, ніж до простолюду. Так з'являлися цілі королівські гареми, наповнені юними наложницями. Особливою любов'ю до плотських утіх відзначився Король Франції Людовик XV.

Людовіка XV державні справи цікавили мало – він вважав за краще проводити час у розвагах і насолодах. Король заохочував мистецтво, природничі науки і медицину, ну а найбільшою його пристрастю були жінки. Крім дружини і офіційної фаворитки, у нього був цілий гарем неповнолітніх наложниць, який він містив в Оленячому парку.

Людовик XV вступив на престол в п'ятирічному віці, і функції правителя держави за нього виконував регент Філіп Орлеанський. Але навіть після того, як він подорослішав і міг самостійно займатися своїми безпосередніми обов'язками, він не хотів це робити.

У 1745 р. король познайомився з Жанною-Антуанеттою Пуассон – жінкою, що стала згодом фавориткою, близьким другом і радником короля з багатьох питань на довгі роки. В історію вона увійшла під ім'ям маркізи де Помпадур. За словами Людовіка, в маркізі "пристрасті було, як у крижаній статуї", вони не зійшлися темпераментами, зате Помпадур встигла вивчити всі звички і слабкості короля. І майстерно ними користувалася у своїх інтересах. Коли маркіза зрозуміла, що не здатна утримувати увагу короля як жінка, вона стала для нього справжньою сутенеркою – сама підбирала йому коханок і сама ж їх видаляла, коли ситуація здавалася їй небезпечною.

Король панічно боявся заразитися "поганими хворобами", тому волів зовсім юних і невинних дівчаток. Майбутніх фавориток готували до "почесної місії" з самого дитинства. У віці 9-12 років їх поселяли в "Оленячому парку" – так називався Версальський квартал, побудований на місці мисливських угідь Людовика XIII, спеціально для таємних зустрічей короля з фаворитками.

Дівчаток-підлітків купували у батьків, і потрібно сказати, що охочих не просто було чимало – від них не було відбою. Ось, наприклад, лист одного батька сімейства: "Ведений гарячою любов'ю до священної королівської персони, я маю щастя бути батьком чарівної дівчини, справжнього дива свіжості, краси, молодості і здоров'я. Я був би щасливий, якби Його Величність дарував позбавити її невинності. Подібна милість була б для мене найціннішою винагородою за мою довгу і вірну службу в армії короля..."

Маленьких дівчаток навчали хорошим манерам, основ релігії, читання, письма і, звичайно, покірності у поводженні з сановним кавалером. Кажуть, Людовик навіть сам купав їх і наряджав. Коли дівчині виповнювалося 15 років, вона ставала коханкою короля. Чим старше був він сам, тим молодшими були його фаворитки. В 17-18 років, коли дівчина переставала приваблювати Людовика, її видавали заміж, при цьому забезпечували їй гарне придане. Про таку долю мріяв багато хто.

Маркіза де Помпадур стежила за тим, щоб жодна з коханок не затримувалася тут довше, ніж на рік, щоб король не встиг до неї звикнути, і щоб сама маркіза не втратила свого впливу. Одного разу юна мешканка "Оленячого парку" Луїзон Морфі (Луїза О Мерфі), якій пророкували роль заступниці маркізи де Помпадур, посміла запитати у короля, "як там поживає стара кокетка". Через три дні її вигнали з "Оленячого парку", і короля вона більше ніколи не бачила – він не терпів зневажливого ставлення до маркізи.