Подруга контент-менеджерка одного порталу перестала отримувати задоволення від роботи. Від цього, за її словами, ставлення до службових обов'язків ставало все менш сумлінним. Це підготувало Юлю до думки, що з часом їй порадять шукати нове місце праці.
Зрештою, отримавши з закордону запрошення на кількамісячну волонтерську програму – розповідати малим полякам англійською про Україну – вона сама дозріла до такого рішення.
– Уже збиралася повідомити керівництву, що звільняюсь, як звідти оголосили, що частину нас скоротять. Зливаємося з іншою компанією, відділи переформовують. Заспокоювали, що всіх законів буде дотримано, звільнені отримають купу грошей, – радіє Юля.
– Мало того, що мене не думали звільняти, – обурюється через кілька днів. – Керівник сказав, що за півроку збирається йти геть. Тож цілком можливо, мене ще й чекало б підвищення.
Наступна звістка від Юлі була ще обурливішою:
– Директорка, не бажаючи мене відпускати, сказала: "Можливо, вас зарплата не влаштовує? То ми її вам піднімемо". Чорт! Не могла я рік тому їм таке сказати? І додаткові гроші були б, і знала б, що мене цінують.
Юлиній наступниці одразу пообіцяли на тисячу гривень вищу ставку. Та й сама звільнена не жалкує. Їздить світом – у Туреччину, Грузію. Знов на чотири місяці в Польщу домовилась, до Ірландії приглядається. Час від часу провідує нас із новими набутими друзями. І з неприхованою відразою уявляє, як би це колись знову довелося цілий робочий день нидіти за комп'ютером, ставлячи новини на сайт.
1 
1
Коментарі
5