Трохи посварився з дівчиною, спати перехотілося. Почитав годинку в ванні – не допомогло. Вирішив провітритись, узяв велосипед.
"Нічого, зігріюсь", – потішаю себе, відчувши, що вночі весна ще здає захоплені позиції. 3:00 – досліджую проїзди та двори.
3:30 – все ще холодно, проте так швидко повертатися якось несолідно.
– Ей, ей, стоп, стой! – махають руками чоловіки на порожній дорозі.
"Чи не ровер мій захотіли?" – припускаю, однак зупиняюся.
– Ми тут жуліка піймали.
Виявляється – міліціонери. Я їм потрібний як понятий при вилученні речей у затриманого.
Лишаємо мій байк на подвір'ї. У відділку спокійна робоча атмосфера: грає радіо, стелиться дим сигарет. На стіні – карта Києва часів "Нашої України – Народної Самооборони". Міліціонери мовчки працюють за комп'ютерами. За найменшим, нетбуком, слідчий, обличчям і статурою подібний до велетня Ларча зі "Сімейки Адамсів".
– Зі слів, раніше не судимий, – монотонно вводить він мене в курс справи.
Із "несудимим" я теж поговорив. Зі своїм прізвищем Пересада він міг би і сам бути прокурором. Натомість цієї ночі шукав удачі по-іншому – розбив з метою грабунку скло в машині. Накрили його вже в іншому районі міста.
– Телефон не хочете записати? – проводжає по всьому до воріт один із міліціонерів, що мене зупинили.
– Думаєте, знадобиться?
– Зараз такий час...
З думкою про нескору люстрацію записую: "096…", ім'я, прізвище, "Кримінальний розшук". Якщо пропаде ровер, є кому дзвонити.
Коли прокинувся, дівчина була вже на роботі.
2 
1
Коментарі