Восьмеро моїх друзів полетіли в Грузію. Власне, полетіли семеро, бо один, згадавши, що його паспорт у Новій Каховці, доганяв їх через Крим суходолом. І якби не перекритий намертво абхазько-грузинський кордон, то не сильно би Квятковський і відстав. А так – довелося робити тисячокілометровий гак через П'яти­горськ, Владикавказ.

Перше враження про країну забезпечила влада. В аеропорту віддають у руки паспорт, вимовляють: "­Laskavo prosimo", і дарують сувенірну пляшечку вина.

За два тижні привозять наші звідти сушену й свіжу хурму, біле та червоне вино, різних розмірів і кольорів чурчхелу – то такі їстівні свічки, подібні до неї за смаком тонкі фруктові паляниці, ківі, соус, сири. Не думайте, що все це вони купили. І розповідають, що померти з голоду в Джорджії неможливо. Все, що для цього потрібно, – бути негрузином. Для наочності можна рюкзак почепити – це виказуватиме у вас мандрівника ще здалеку.

Радять перед поїздкою туди обов'язково завчити такі вислови: "так, я тут вперше", "ні, нічого не пробував", "так, мені все подобається".

Одні джиґіти підвозили частину наших на бусі. Принагідно привезли до себе й зарізали для гостей барана.

Розповідають, щоправда, коли не захочеш зі сваном, грузинським гуцулом, випити аракі, грузинської самогонки, – буде з його боку "мой кінджал – твой живот". Але нашого хлопа до пиття якраз і змушуй.

Кажуть мої друзі, що літру чи 2 вина тобі в домі не продадуть. Висміють. Торгують бочками, а кілька літрів  так наливають, чим наші земляки й скористалися.

Додому WizzAir'ом повернулися теж не всі, бо один вирішив залишитися.

Але ще на в'їзді в Росію митник запитав у Квятковського про мету поїздки. ­Почувши про транзит до Грузії, видав:

– А получше страну не могли найти?

Із чого розуміємо, що не всім грузини такі раді.

×