66-річну Віру Павленко із села Рокитне Рівненської області ховали в закритій труні. Від тіла залишалися лише частина стегна, грудей і розкроєна голова. Решту міліціонери знайшли спаленою в пічці місцевого сільмагу "Під дубком". За підозрою у вбивстві заарештували 26-річну власницю магазину Світлану Бондаренко — хрещеницю Віри.
Село Рокитне стоїть за кілометр від однойменного райцентру. Знайти хату Павленків легко — про вбивство розповідають навіть у районній маршрутці. На подвір"ї вовтузиться Вірин 67-річний чоловік Василь Павленко.
— Я ще не хотів її пускати у той магазин, — каже, прикурюючи цигарку, випускає дим через носа. — Ні, передчуття лихого не було, але я не любив тієї Свєти.
Чоловік поволі йде до хати. Біля вікна стоїть весільний портрет Віри, обрамлений жалобною стрічкою, і склянка горілки. Василь зізнається, що йому важко бути вдома.
23 лютого Світлана запросила Віру до себе в магазин поговорити про щось важливе. Селяни розповідають, що в магазині жінки нібито за щось випили, а потім посварилися. За версією Світлани, хрещена передумала переписувати на неї хату, обзивала. Стара нібито схопила з прилавка молоток і хотіла вдарити похресницю. Та відвела удар, перехопила молоток і тричі стукнула хрещену по голові.
Родичі Віри переконують, що це брехня. Загибла була дуже спокійною, не любила сварок.
— Та вона й кота на дворі ніколи не копне! — підходить до двору старша сестра Віри Матрона Гордійчук, 68 років. — До всіх лагідна, весела. До того ж звідки їй знати, де в чужій хаті лежить молоток? Це Свєта вигадала, щоб себе обілити.
— Єдиний раз у житті з Вєрою посварилися перед самим весіллям, — додає чоловік. — Переплутали час одруження. Я чекав біля сільради, а вона три години ревіла вдома, бо думала, що я передумав.
Підходжу до магазину, а на землі червоні струмочки
Віра Павленко відпрацювала різноробом на Рокитнівському гранітному кар"єрі. Вийшовши на пенсію, мила посуд у заводській їдальні. Чоловік Василь був підривником. Дітей Павленки не мали.
Василь каже, що 23 лютого прочекав дружину до вечора. Коли не повернулася, подумав, що залишилася ночувати у родичів. Зранку зварив поросятам їсти і пішов до сільмагу.
— Підходжу до магазину, а на землі червоні струмочки, наче хто кров пролив, — згадує. — Зайшов усередину, а Свєта стоїть вся біла й труситься. У магазині смердить горілим. Питаю, що то за кров, а вона мені: "То фарба". Налила сто грамів і каже, що тітку не бачила. Сказала йти додому. Коби я міг думати, що то мої Вірці кров пролилась?
Уранці до магазину завезли свіжий хліб. Кажуть, ніхто не купив жодної булки, бо хліб тхнув паленим.
До Світлани в магазин завітала її матір. Повз прилавок жінка пройшла до другої кімнати й закричала — підлога була в крові, а в грубі виднілися напівзгорілі ноги. Жінка хотіла погукати людей, проте на дорозі з ножем стала дочка. На крик ускочив співмешканець матері Микола. Зрозумівши, в чому річ, чоловік побіг по дільничного.
З"ясувалося, що напередодні ввечері Світлана пробувала закопати тіло хрещеної за будинком. Побігла до маминої хати по лопату. Замерзла земля не піддавалась. Тоді тіло затягла в комірчину магазину. Вирішила спалити в пічці. Для цього його треба було розрізати на шматки. Одним ударом відрубала покійниці ліву ногу й кинула у вогонь. Другим — відтяла по коліно праву.
— Небагато від тітки залишилось, — плаче племінниця загиблої Надія Трохимчук, 47 років. — Хіба частина грудей з серцем. Навіть кишок не було. Чотири дні тіло з моргу не віддавали, бо частину кісток забрали на експертизу. Голову зшивали.
Василь Павленко саме повертався додому. Дорогою йому хтось сказав, що дружина померла.
— Навіть не згадаю хто, — знизує плечима. — Все як у тумані. Потім повернувся до магазину, а там уже міліція.
Світлана Бондаренко розлучена. Від шлюбу має двох доньок — 6-річну Марину і 9-річну Настю. Останнім часом по кілька днів у Світлани гостював невідомий чоловік із села Кисоричі. Коли жінку заарештували, дітей забрав колишній чоловік Ігор.
Родичі припускають, що Віра відмовила Світлані в черговій позичці грошей.
— Свій магазин Свєта ще не викупила — хазяїн запросив за нього 26 тисяч гривень, а вона дала лиш десять, — каже племінниця Василя Антоніна Ромашук, 44 роки. — Взяла кредит у банку й заставила хату. Частину грошей Свєті позичила хрещена Віра.
Подружжя Павленків мали заощадження. Бездітна Віра охоче допомагала численним хрещеникам і хрещеницям. Недавно сусідському сироті купила новий костюм.
— Усю пенсію дружині віддавав, — каже чоловік Василь. — Собі залишав кілька гривень на пиво і горілку. Улітку збирали в лісі чорницю на продаж. Віра могла за день сто гривень на ягодах заробити.
Василь хапається руками за голову і хитається.
— Я вже навіть плакати за нею не можу, — закурює чергову цигарку. — Очі від сліз висохли, а всередині пусто. Не було в мене ріднішої людини. Проситиму суддю, щоби дав Світлані найбільший строк, а найкраще — довічне. Нехай совість замучить.
8 
35413
Коментарі
1