Російський режисер Андрій Некрасов, 47 років, у клубі Києво-Могилянської академії показав свій фільм "Недоверие". Ця стрічка — про вибух на вулиці Гурьянова в Москві 1999 року. Саме після нього почалося сходження на політичну вершину президента Росії Володимира Путіна.
— Моя героїня втратила тоді коханого, — розповів режисер. — Вона підозрює, що все було не так, як каже влада.
Договорити Андрієві не вдалося: в мікрофоні зник звук. Росіянин поплескав по ньому долонею — не працює...
— Ну і біс із ним! — махнув рукою. — Навіщо говорити — дивіться!
Некрасов зайняв місце в залі, та за кілька хвилин зник.
Мені важливо вийти на тих, хто каже, що помаранчева революція — зло для Росії
— Андрій у підсобці, — пояснила організаторка показу. — Він щойно з аеропорту, з Фінляндії. Відпочине кілька хвилин, а потім одразу до вас. Може, трохи вина?
Я відмовилася. За кілька хвилин Некрасов справді з"явився. Він був у чорній кофтині поверх гольфа і бежевих вельветових штанах.
— Я весь ваш, — мило посміхнувся.
Ми сіли на перші-ліпші стільці в коридорі. Андрій пояснив, що інформація на афішах "Недоверия", розклеєних по всіх кутках Могилянки, зі штампом "Фільм заборонений у Росії" — неточна.
— Офіційно його ніхто не забороняв, — розтлумачив він. — Але державні канали ОРТ, РТР і НТВ заявили, що російському глядачеві це не цікаво.
Некрасов приїхав до України знімати фільм про вбивство Гонгадзе та отруєння Ющенка.
— Як росіянину, — пояснив він, — мені важливо відкрито вийти на тих, хто каже, що помаранчева революція — зло для Росії. Чому це зло? Хай ті, хто каже, що Ющенко намастився кремом чи об"ївся суші, розкриють свої карти.
Але це буде ваша приватна, суб"єктивна оцінка.
— Коли один політик дізнався, що стрічку фінансує Фонд громадянських свобод, заявив: "Березовському і його режисерові я нічого не дам". Наголошую, — роздільно промовив Некрасов, допомагаючи собі рукою, — я аб-со-лют-но незалежний. Я багато знімав і на Заході, і в Росії. І найменший тиск відчував з боку фонду Березовського.
Ви знайомі з Березовським особисто?
— З Березовським? Я? — Андрій засовався на стільці. — Знайомий. Цікава людина, хм..., — ніяково посміхнувся режисер. — Усупереч тому, що про нього кажуть у Росії, він має шарм. Чи сила грошей, чи особистість. Я б не розділяв. Березовський шахіст по життю. Марна справа до нього підлещуватися — все одно ні копійки не дасть. До речі, — Андрій підняв пальця, — він не дав мені грошей на кілька проектів.
Одначе недавно фонд Березовського оголосив, що виділить на фільм Некрасова про отруєння Ющенка грант у розмірі 100 тисяч доларів.
— Якби така людина, як Березовський, була при владі, — я за Росію не хвилювався б!
Коли ви бачились востаннє?
— А це важливо? Ну, пару місяців тому... або й давніше.
Ще зніматиму фільм "Век безумия", про розпад СРСР. Це міжнародний проект — у зйомках задіяно американців, фіннів... Ваш 5-й канал теж бере участь.
Вважають, що прибалти, хай уже — хрін із ними, а от Україна — наша
В Україні мене цікавлять боротьба за незалежність і репресії у 30-ті. Зніматиму в Биківні, на Соловках. Це щось на кшталт голокосту...
У нас це називають "розстріляне відродження".
— "Розстріляне відродження"? Гарно, — Андрій зосереджено дивиться в куток і мовчить. — Про голод я теж зніматиму, — нарешті каже. — Для Росії це теж табу. У нас досі є тенденція прославляти імперію. Вважають, що прибалти, хай уже — хрін із ними, а от Україна — наша... Я не янгол, — він розвів руками. — У мені теж імперіалізм сидить. Але я не люблю, коли не вірять, що українців винищили навіть більше, ніж євреїв. Кажуть: "Ну ты загнул!"...
У мене озвався телефон. "Перепрошую?.." — вибачилася я.
— Простите — что? — перепитав Некрасов. — Я вас не понял.
Мене попередили, що з вами треба розмовляти російською, бо ви казали, що "украинский язык противный и непонятный".
— Хто це сказав?! — зривається з місця Андрій. — Я ду-у-же хочу вивчити українську. Якби знав її, жив би тут, — він приклав руки до грудей. — Демократія для мене не гасло. Зараз в Україні комфортніше, ніж у Росії.
Якими мовами ви володієте?
— Англійською, німецькою, французькою. Шведську менш-більш вивчив. До речі, вона дуже легка.
Легша за українську?
— Знаєте, — весело глянув він. — Якби в Парижі я не розмовляв французькою, мені б ніхто не відповів. Я багато працюю за кордоном. До речі, знімаю фільм про кінорежисера Андрія Тарковського.
Ви були його учнем?
— Ні, — заперечно помахав рукою. — Я був із ним знайомий останні півтора року його життя. Думаю, він хворів на рак. Ми цього не знали, але він кашляв сильно. Я був у Лондоні. Дізнався, що він там, і "підліз", — Андрій прогнувся, наче котик. — Сказав, що журналіст і хочу взяти інтерв"ю. Збрехав, начебто для німецької газети — аби він не міг перевірити.
Цієї весни ми намагалися експортувати в Пітер революцію
А він був диваком, — зітхає Андрій. — Міг ось так іти вулицею, — обхоплює руками чоло, — і бурмотіти: "Ні, треба залишити слід! Ну не можна ж просто померти..." Божевільний геній! Тепер таких мало. У Москві зараз усі бояться. Навіть не через політику. Люди бояться втратити свої "мерседеси", гроші. Я не залежу від цього падла, — він закинув ногу на ногу.
Ви заявляли, що у вас погані стосунки з російською владою.
— Інколи вони за мною стежать. Я зняв фільм про адвоката Михайла Трєпашкіна, який розповідав про корупцію у ФСБ. У день показу касета з матеріалом зникла із кофра, з-поміж сотні інших касет.
Як рідні ставляться до ваших проблем?
— Я їм кажу, що це не та стадія, коли треба боятися, — відповів він після короткої паузи. — Політичні репресії починаються, коли натрапляєш на крупняк. Росіяни — цинічний народ. Балаканина, — він махає долонею біля рота, — їх не цікавить. Гроші! — голосно вигукнув Некрасов. — Ну, може, ще нафта. А я завжди був одержимий свободою.
Мабуть, протестували в студентські роки?
— Так. Я бунтар! Ще в дев"ятому класі на зборах вимагав свободи. Із райкому прийшли люди і почали мало не порад питатися. Хотіли заохотити до співпраці... чи щось таке, — він махає рукою, ніби відмітає непотріб. — У театральному інституті пропонували співпрацю з державою на ідеологічному фронті.
Ну, спершу цікаво було з ними поговорити, звичайно... Але коли вони розуміли, що провокую їх, — закривалися. Я знайомий з тими, хто "підсів" на агентурні стосунки у 90-х. Технарів завжди рекрутували. Зараз це знову модно в Росії. Вважається, що спецслужби чисті. Мене це дратує, — він "розрубав" повітря згори донизу, — бо така атмосфера несвободи — вона не артистична. Росія стає сумною країною. Наше кіно — це поєднання грошей і третьосортності ідей, провінційності та міхалковщини!
Крім кіно, маєте ще якісь уподобання?
— Писати, — повеселішав він. — Закінчив книжку "О смысле русского бунта". Вона публікується в Україні, бо наші видавництва відмовились. Нам кажуть, що "бунт бесмысленный и бесспощадный", а я написав "о смысле бунта", розумієте? Я відчуваю, що в Росії щось відбудеться. Оці вибори 2006-го — вони не минуться просто так.
Некрасов відпив із пластикового стаканчика мінералки.
Росіяни — цинічний народ. Балаканина їх не цікавить
— Цієї весни, разом із продюсером Ольгою Конською, ми намагалися експортувати в Пітер революцію. До нас мали приїхати "Океан Ельзи", "Воплі Відоплясова", але... — з прикрістю плескає в долоні, — нас "вирубали". Винесли плакати "Бей оранжевых!", "Хохлы — вон!". А потім наш спонсор злякався. Просив ніколи не згадувати, що ми взагалі знайомі, — засміявся режисер.
З ким из зарубіжних митців дружите?
— Дружу з англійською акторкою Ванесою Редгрейв, яка зіграла в "Гаррі Поттері". Дуже цим пишаюся. Ми можемо на вечір узяти пляшечку вина, а потім — другу. Але вона багато курить...
А ви ні?
— Взагалі — ні, але з нею — так. Вона не просто зірка, а інтелектуальна людина. Мої друзі — британський актор Гарі Олдмен, чудовий шведський режисер Рой Андерсен. Не можу сказати, що дружу, але поважаю Кіру Муратову. Потоваришував зі Славою Вакарчуком. Кліп йому зробив. Ну, до цієї пісні... — співає українською, — "Я вважав би, що ти...е-е..". Слова забув, — засмучується він. — А Славко дав музику для мого фільму "Любов та інші жахи".
Комфортно почуваєтеся на батьківщині?
— Не дуже. Раніше, коли їхав машиною з Фінляндії до Росії, на кордоні кричав: "Нарешті я вдома!", — він аж підскочив на стільці. — Зараз кричу те саме, як їду в зворотному напрямі.
7 
1
Коментарі