"Як побачу українок, які під ручки з чорними ходять, страшно стає. Кожна мріє про східну казку, а насправді ж буде інакше. Використають, познущаються і викинуть. Для мусульман наша жінка — ніхто", — каже 21-річна Святослава Джаміль-Дорошенко із села Тязів Тисменицького району Івано-Франківщини.
Вона намагається повернути в Україну 1,5-річного сина, якого народила від іракця. Із матір'ю приїхали до юриста в Івано-Франківськ.
— Уже всі інстанції оббігали: СБУ, прокуратуру, міліцію. Але всі тільки руками розводять, — говорить 56-річна Ганна Дорошенко. — Я з самого початку знала, що той араб брехун. Але заради дочки терпіла, прийняла за зятя.
Святослава Дорошенко та 23-річний Ізалдін Джаміль познайомилися чотири роки тому на вечірці. Він учився в Івано-Франківському медінституті, вона на філологічному в Прикарпатському. Понад рік зустрічалися, таємно від родичів одружилися.
— Ізалдін дуже уважний був, ніжний. Тим мене купив. Знала, що мама буде проти, не признавалася про одруження. Він своїх теж не попереджав, — згадує Святослава. — Казав, житимемо в Україні. Я вірила.
За рік після весілля Святослава завагітніла. Ізалдін повіз дружину в Ірак знайомити з ріднею.
— Тільки переступили кордон Іраку, я зрозуміла, хто такі араби. Доброго слова не почуєш, один строгий тон. Як зайшли до чоловікового дому, він мене попередив, що все тут слід робити лише по мусульманських традиціях. Говорити — коли дозволять, входить свекор — надівати балахон і мовчати, — каже Святослава. — Прожила місяць, попросилася додому. Поїхали, бо мені треба було народжувати, йому — довчатися.
Святослава народила сина в Івано-Франківську. Назвали Богодаром.
— Ізалдін дуже зрадів. Із медінституту друзів привозив, хизувався, що вже отєц. В усьому ішов на уступки, на хрестини погодився. Хоч сам мусульманин, прийшов до церкви, знімав хрещення на відео. Усе було добре. За півроку знову заговорив про Ірак. Мовляв, має показати сина. Я категорично відмовилася. Тоді притворився, що потребує операції в Багдаді, показав довідку, що має пухлину мозку. Думаю, з таким не шутять. Поїхали. На другий день по приїзді спитала, коли підем до доктора. А він: "Який доктор, я здоровий як бик!".
Джаміль забрав у дружини всі документи. Заборонив виходити з дому та спілкуватися з ріднею.
— На очах родичів порвав свідоцтво про хрещення. Мене показово висварив, наче я похрестила сина без його відома. Побив. За їхніми законами, якщо чоловік виховує дружину, ніхто не має права втручатися. За мене ніхто не заступався. Як все пройшло, хтіла мамі подзвонити. Але Ізалдін попередив, якщо щось бовкну — маму більше не почую. А потім зібрався і поїхав в Україну довчатися. Мене з малим лишив на своїх батьків. Ті знущалися, як могли. Богодарчика називали щеням, мене — брехухою, розпусною грязною українкою. Казали, що можу забиратися, але сина мені не віддадуть, бо то їхня кров.
У грудні 2010-го Ізалдін повернувся в Ірак. Переоформив шлюбний документ. Виготовив нове свідоцтво про народження сина. Там зазначено, що Богодар — араб.
— Мене став гонити в Україну. Але поставив перед фактом: малий залишається. Я — у плач, крик. А свекор підійшов до дитини і каже: "Не заспокоїшся, розріжу його пополам. Ні вам, ні нам!" — зітхає Святослава. — Випхали з хати. Як приїхали до Франківська, я одразу про розлучення заговорила. Але Ізалдін не дає. Живемо окремо. Деколи приїжджає, дебоші влаштовує. Я не знаю, як сина вернути. Ніхто на мою біду не реагує.
— Виділа їх часто. Він хлопець балакучий і не дурний. Так заговорити вмів, дуже до себе разпологав. Хоча Святослава вища і красивіша за нього. Хто знав, що таке лихо наробиться, — каже односельчанка Дорошенків Ольга Босович, 53 роки. — Наші сільські чоловіки дорікають їй. Кажуть, була би нормальна, не шукала би мужика серед арабів. Але то любов, як заходить у двері — розум тікає.
8 
35413
Коментарі
7