Сергія Нагорного вигнали із трикімнатної квартири

Киянина 34-річного Сергія Нагорного ввечері 5 грудня вигнали з дому. Двері квартири вибили невідомі чоловіки, увірвалися з міліціонерами і лікарями. Сергія виштовхали на вулицю, його матір 58-річну Наталію Іванівну забрали до психіатричної лікарні. Того ж дня квартиру розтрощили.

— Усі речі викидали через вікно на сніг, знесли міжкімнатну стіну, — згадує Сергій Нагорний. — Я одразу написав скарги в міліцію, прокуратуру, управління по боротьбі з організованою злочинністю. Поки мені ніхто не поміг. Як маму потягли до психушки, я боявся лишатися вдома сам. Поїхав ночувати до баби на Оболонь.

Нагорні живуть у трикімнатній квартирі №5 площею 114 "квадратів" на другому поверсі столичної "сталінки" на вул. Велика Житомирська, 23. За 600 м від будинку — Михайлівський Золотоверхий собор, за 800 — національний заповідник "Софія Київська", за 1 км — майдан Незалежності. У цьому районі найдорожчі у столиці помешкання. Квартира Нагорних коштує близько 4 млн грн. Родина володіє не всім помешканням. Найменша кімната площею 12 "квадратів" належить іншим, кому — Нагорні не знають, бо кімнату постійно перепродують, власники не приходять.

Сергій із матір'ю — єдині із будинку, хто живе у своєму помешканні. В інших квартирах працюють магазини, офіси приватних фірм, винаймають житло іноземці.

— Ці рейдери сказали, що квартира належить якомусь Андрію Григору з Луганської області, — продовжує Сергій Нагорний. — Хто це такий — не ясно. Ми його ніколи не бачили, ніяких документів не підписували, грошей не отримували.

Сергій — експерт з економіки східних країн. Працював у Національному інституті стратегічних досліджень, нещодавно потрапив під скорочення. Його матір працювала в музеї у Німеччині, із виходом на пенсію повернулася додому. Молодший брат Денис професійно грав у хокей.

Із Сергієм Нагорним заходимо до будинку 21 грудня. До цього він не міг потрапити в помешкання. Вдалося, коли знайомий слюсар вирізав щит болгаркою.

Металеві двері квартири №5 зігнуті, ручка виламана. За ними — щит. У помешканні гармидер. Тут жодних меблів, стіни обдерті, паркет зірваний. Посеред кімнати стоїть бетономішалка, поряд лежать мішки з цементом.

— Розтрощили все, — господар ходить між уламками. — Стіни поламали. Мабуть, офіс якийсь хочуть зробити. Ось тут, — підходить до вікна, біля якого лежить порвана Конституція України і побита клавіатура, — був мій робочий стіл, стояв комп'ютер. Усе забрали. Добре, що мама встигла сховати документи на квартиру.

Сергій розгортає уламки, облаштовує місце для нічлігу.

— Цю квартиру не вперше хочуть забрати, — розповідає. — У лютому увірвались якісь, побили, скрутили, зав'язали очі. Ми очнулися в якомусь гаражі. Ледь вибралися. Питаю в людей: "Де це ми?" — "У Дніпропетровську". Пішов у міліцію, написав заяву про викрадення. Нам купили квитки назад. А де брат — досі невідомо.

Сергій залишається в розгромленій квартирі.

— Буду на підлозі спати. Страшно, але іншого виходу нема. Добре, хоч маму відпустили з лікарні. Переживав, щоб її там не накололи і не заставили підписати документи.

По обіді до квартири під'їжджають міліціонери із Шевченківського райуправління. Заяву Сергія Нагорного приймають на сходовому майданчику. До квартири не заходять.

— Не маємо права, бо квартира належить іншим. Як ті бандити нею заволоділи — невідомо. Якби Нагорний дав показання слідчому, то ми б давно їх зловили, — пояснює один.

Міліціонери порушили кримінальну справу лише за фактом викрадення речей.

— Якщо Сергій прийде до слідчого, то справа зрушить із місця, — продовжує міліціонер. — Історію про викрадення та вивезення до Дніпропетровська треба розслідувати. Але брата Дениса ніхто не викрадав. Він сидить у тюрмі.

Прокуратура Шевченківського району перевіряє звернення Сергія. У психоневрологічній лікарні заперечують, що Наталію Нагорну госпіталізували силою.

— Ми написали заяву в прокуратуру, щоб вони взяли під контроль ситуацію із цією сім'єю. Після цього Наталія Нагорна написала заяву, що добровільно погоджується пройти курс лікування, — пояснює Дмитро Лебєдєв, заступник головного лікаря Київської міської психоневрологічної лікарні №1. — Відпустити її не могли, бо вона була в літньому одязі. Тепер, коли з'явився її син, — виписали. Ми не зацікавленні когось тут утримувати. Її діагноз розголошувати не можу. Скажу чесно: у нервовохворих людей часто видурюють квартири. Через це ми постійно звертаємося в прокуратуру.

×