"Нелю авто взяло просто на капот"

 

— Мріяли, що повернуся з війни і заживемо повноцінно. Візьмемо собі з інтернату двох дітей і буде в нас міцна родина. А вийшло так, що приїхав на похорон дружини, — розказує 40-річний Петро Мосійчук із села Іваннє Дубенського району на Рівненщині. 4 грудня його дружину 48-річну Неонілу на сільській дорозі збив синій "Шевроле Лачетті". За кермом був колишній голова сільради Валерій Теслюк, 47 років. Автомобіль протягнув жінку 75 м.

10 місяців Петро Мосійчук служив у 51-й окремій механізованій бригаді.

— Того дня з Мар'їнки їй дзвонив десь близько 16.00. Сказав, що маю білет і дозвіл їхати додому. Каже: приїжджай, заріжу півня, качку. Покличу друзів, відсвяткуємо твоє повернення, — говорить Петро. — Уже пакував речі, як коло 18.00 подзвонила сусідка. Повідомила, що Нелі більше нема.

Неоніла не працювала. Мала господарство, доглядала 88-річну матір. Після розмови з чоловіком приготувала вечерю.

— Тоді накинула на себе куртку і в тапках побігла. Мамі сказала, що їсти готово, зараз прийде. Може, до мене бігла. Може, ближче до сусідки, — розповідає подруга 39-річна Наталія Шевченко. — На дорозі здибалася ще з двома сусідськими дівчатками 14-річною Олею Ящук і Анею Євдух, 12 років. Діти дуже її любили. Стала говорити з ними. У цей ­момент звідкись взялася машина. Гнала просто на них. Неля спочатку відкинула Аню, потім — Олю. Саму ж авто взяло просто на капот. Водій п'яний був. Коли люди почали кричати, зупинив машину, вийшов. Щось до Нелі дивився. Викликав міліцію і "швидку". Теслюк — непоганий чоловік. І голова був нормальний. Але пити тепер почав.

Неоніла Мосійчук від травм померла до приїзду "швидкої". Ольгу Ящук відвезли до лікарні. Має струс мозку й забій гомілки. Ганна Євдух не постраждала.

Теслюку загрожує вісім років позбавлення волі.

— Хочу, щоб він сів, щоб спокій у селі був. Він же не вперше п'яний за рульом гонить. Думає, як колишній голова, йому все з рук зійде, — каже Петро Мосійчук. — Неля була — як ангел. Добра, світла. Так сталося, що своїх дітей не мали. Але вона дуже дорожила сестриними малими, як друга мама їм була. Коли мене призвали, сильно плакала. Але навіть і слова не сказала, щоб не йшов у АТО. Як дзвонив додому, повторювала: бережи себе, а я тебе чекатиму.

×