26-річний тернополянин Назар Зелінка п'ять днів відсидів у в'язниці Казахстану. 2005-го він працював спостерігачем на тамтешніх президентських виборах.
— Напередодні виборів мали вислати звіт про порушення, а в офіс увірвалися "буранівці" — це, як "беркутівці" в нас, — згадує Назар. — Нас скрутили, забрали паспорти. Тої ж ночі засудили за порушення міграційного режиму. Влада вирішила ізолювати спостерігачів на час виборів. Повезли у в'язницю. Черговий одразу передав мене "смотрящому" казаху. Він узнав, що я по політичній статті, сказав, що уважає. Провів екскурсію по тюрмі, запропонував самому вибрати камеру: теплу "двійку" зі смердючим туалетом чи холодну "шістнадцятку" без смороду. Я вибрав першу. Камера має розміри 10 на п'ять кроків. По боках стоять металеві нари, замість сітки під матрацом лежить лист бляхи. В кутку є туалет — нічим не відгороджена дірка, поряд умивальник — залізне корито. Кран не закручується, постійно цяпає. На нарах лежать страшні засмальцьовані матрац, подушка й одіяло. Камери знаходяться у підвалі. Вологість така, що по стінах вода тече. Годували тричі на добу. У погнутій алюмінієвій мисці давали капусняк — залиту окропом капусту, якусь кашу й котлету. Смотрящий порадив її не їсти, бо двоє сусідів траванулись. Я спробував колупнути, зламав ложку. На другий день український консул передав зубну пасту, щітку, туалетний папір і книжку "Парфумер" Патріка Зюскінда. Передавав ще "Снікерси", але вони не дійшли.
Українців не виводили на прогулянку й на роботу. Після виборів усіх спостерігачів відпустили.
3 
1
Коментарі