"Мєнти вбили сина і роблять із нього вішельника"

До родини Криштопиків із міста Дунаївці на Хмельниччині 5 червня зателефонував колишній міліціонер. Просив забрати сина. Перед тим 24-річний Микола Криштопик поїхав до села Карижин Віньковецького району на день народження знайомого.

— Каже, приїдь забери сина, — згадує 51-річна Антоніна Криштопик. — А я: "Він що, дороги не знайде?" А він: "Його вже нема".

52-річний Микола Криштопик домовився із знайомими про машину, аби привезли сина.

— Тут мені знову дзвонять, кажуть, зустрічайте нас у селі Солобківці, — говорить Микола Криштопик. — Ми під'їжджаємо, а там на горбі "газель" стала. "Ви за Миколою? — питає якась жінка. — Він у кузові". Син лежав прикритий матрацом. Штани спущені, поряд ремінець і шльопанець. На тенісці кров, лице білісіньке. Очі відкриті, язик схований. На шиї ніяких слідів.

Криштопики відвезли сина на судово-медичну експертизу.

— Кажуть, Коля на оцьому ремінці повісився, — Антоніна Криштопик показує пасок. Його не вилучали. — Але в нього на шиї не було жодної бороздочки. Та й не вішатися він їхав, а на шашлики. Узяв 250 гривень і 2 кіла м'яса. Мєнти вбили сина і роблять із нього вішельника.

Криштопики виховали трьох синів. Богданові 28 років, він із дружиною і донькою живе у Києві. Вадимові 19. Микола мешкав із батьками, працював у м'ясному цеху підприємства "Зіньківські ковбаси". Вісім місяців зустрічався з 27-річною Юлією Мірежевич.

— Коля був веселим хлопцем, душа компанії, — розказує Богдан Криштопик. — Усі брали його на весілля дружбою або тамадою. Поваром був, спец по шашликах. 16 червня мав їхати до мене хрестити племінницю.

За місяць до загибелі Микола їздив до Юлії у Карижин. Додому повернувся у заляпаній кров'ю порваній сорочці.

— Коля тоді посварився з Юльою і її братом Сашком Ковальом. Коваль щось там бився з кумом, а Коля їх розбороняв. Коли Коваль і до Колі поліз, то Коля пару раз його гепнув, — ділиться 25-річний Олександр Лучков, друг загиблого. — Після того Коля з Юльою не бачилися. А тут ні з того ні з сього Юля звоне і приглашає на день народження Сашка. Той Коваль має багато друзів-мєнтів. Коля так і сказав: "Їду на день народження до мєнтів". Я відмовляв, але він не боявся.

24-річний Олесандр Коваль має бар у Карижині. Двоюрідну сестру Юлію Мірежевич виховала його матір. День народження святкував із п'ятьма друзями і чотирма подругами на галявині за дитсадком.

— Він сам до нас прийшов, п'яний, — розповідає Олександр Коваль. Нервово курить. — Його ніхто не просив. Прийшов, випив дві чарочки й пішов.

Тіло Криштопика начебто знайшли повішаним неподалік місця, де відпочивав із компанією Коваль. Микола висів на паску на тонкій гілці.

— Ось типу на цій, — показує Богдан Криштопик. — Але він мав 192 сантиметри росту, важив 98 кілограмів. А я важу 78 кіло. І дивіться, — Богдан чіпляється на гілку, й та ламається.

Віньковецькі міліціонери назвали загибель самогубством і відмовили у порушенні кримінальної справи. Криштопики отримали відмову 17 червня, коли минув термін її оскарження.

— Ми опитали свідків, і виходячи із зібраних матеріалів, відмовили у відкритті справи, — каже начальник слідчого відділу Олександр Івасюк, 34 роки.

Чому тіло возили сторонні люди?

— Бо в нас нема змоги возити трупи, — відрубує Івасюк.

Чому відмовили у порушенні справи, коли ще немає висновків судово-медичного експерта? Чому не опитали рідних загиблого? А із усіх присутніх на гулянці опитали лише трьох дівчат?

— Експерт по телефону сказав, що смерть настала від удушення. Опитали трьох, бо інші були п'яні. Родичів просто не хотіли тривожити. А на експертизу вилучили речі загиблого, в тому числі й ремінець.

На цих словах батько загиблого мовчки дістає з пакета ремінець і кладе на стіл начальника слідчого відділу. Той червоніє.

— У морзі нам тіло не показували, — говорить Микола Криштопик. — Ми його сфотографували, коли вже побої виступили. Рука вся синя, око, вухо, підборіддя зчесане, на лобі шишка. Ніс переламаний, земля між зубами.

Тіло Миколи Криштопика з моргу видали одягненим. А під одягом замотали у простирадло.

— Я 33 роки пропрацювала в лікарні медсестрою, — розказує Людмила Крижанівська, сусідка Криштопиків. — Надивилася на вішальників. Обличчя синє, язик висунутий. І що не роби, язика не сховаєш. А тут лице біле, язик схований. На шиї немає жодного знаку удушшя. Сам увесь побитий, на руках сліди від мотузок чи наручників. На лобі синяки від ломак чи дубінок. Видно, що били не руками. І вперше чую, щоб замотували у простирадло.

Ніхто з родичів загиблого не вірить у самогубство.

— Юля спочатку скидала мої дзвінки, — каже Богдан. — Коли подзвонив з другого номера, взяла. Різне розказує. То вони ще не сідали, як Микола кудись пішов, то пішов, коли вже випив три рюмки. Востаннє казала, що пішов, як напився.

Миколу поховали як самогубця. Його родичі готові на ексгумацію.

— Наступного дня після смерті Коля снився, — говорить Олександр Лучков. — Бачу, б'ється з трьома. Потім підходить до мене, тримається за правий бік і каже: "Саня, мені почку відбили".

Плями крові досі видно на одязі Миколи Криштопика. Однак міліціонери його теж не вилучали.